Поринь у книгу. Влад Ковтуненко
Читать онлайн книгу.
хлопець, подивившись сумними очима на відображення батька в дзеркалі заднього виду.
– У якому сенсі?
– Ну ми проходили розповідь Джека Лондона і додому задали написати твір та пояснити, як я ставлюсь до головного героя цього твору. Я й написав, що ніяк, бо вважаю, що раніше він був бандитом, – Максим відірвався від відображення очей батька і подивився на вулицю за вікном. – А вчительці це не сподобалося, бо вона не згодна зі мною.
– А в розповіді про це не сказано?
– Ні, просто розповідається, як його кинув друг і залишив одного виживати серед дикої природи. А про минуле нічого. Хоча купа натяків на те, що він був нехорошою людиною.
– Хочеш я їй завтра поясню, що ти маєш рацію? – зелені очі батька запалали, як тільки чоловік почув, що сина хтось ображає. – Ти ж мене знаєш. Я сам можу пояснити, а можу попросити вашого директора і він пояснить цій вчительці, з ким варто сперечатися, а з ким – ні.
– Не треба, будь ласка, – хлопець знову подивився на вулицю. Він побачив знайомі будинки. Вони їдуть додому? Невже батько передумав святкувати день народження?
– Як хочеш. Але, буде ще чіплятися…
– А куди ми їдемо? – перебив Максим.
Обличчя батька потьмяніло:
– Добре, що ти спитав. Не хотів сам казати, але ми не можемо сьогодні нікуди поїхати.
Гіршого настрою бути не могло, тому Максим не змінився на обличчі, мов взагалі не засмутився.
– Максиме, зрозумій. Я з колегами зараз працюю над актом, який є дуже важливим для нашої країни, ще й виникли деякі проблеми з бізнесом. Людина, якій я довіряв, уже не справляється і потрібно підшукувати когось на заміну. Ще й конкуренти почали нахабніти. Тому я залишився майже без вільного часу. Потрібно все терміново закінчити, доки…
– Нічого страшного, – знову перебив Максим. – У мене сьогодні теж немає настрою. Та й контрольна завтра, потрібно багато повторити.
Батько усміхнувся.
– Чудово, тоді домовимося, – автомобіль загальмував біля новенької багатоповерхівки, яка височіла над іншими будівлями, – на вихідних ми з тобою обов’язково поїдемо до торговельного центру, який нещодавно відкрився під Києвом. Там є великий парк розваг. Прокатаємося на всіх атракціонах по десять разів. А потім ще й у кафе. Можеш і друзів із собою взяти.
Максим видавив із себе усмішку, яка більше нагадувала вишкіряння. Чомусь настрою взагалі не було. Навіть обіцянки батька не підіймали його.
– То що? Згоден?
– Добре, – Максим усміхнувся ще ширше, хоча прекрасно розумів, що батько міг сьогодні говорити одне, а в неділю сказати взагалі інше. Якщо в нього знову з’явиться якась робота, то про обіцянку сину він не згадає.
– Все ж, попри те, що сьогодні поїхати ми не можемо, про подарунок я не забув. Витратив багато сил та часу, щоби знайти його, але зміг, – чоловік дістав з-під піджака невеликий пакунок, запечатаний у картонну обгортку. Найімовірніше – книга. Невже та, про яку Максим мріяв ще з десяти років?
Очі хлопця засяяли. Уперше за день він щиро усміхнувся.
– Це, –