Норма. Софі Оксанен
Читать онлайн книгу.
захопилися українськими можливостями і дісталися ближче до крота.
– Хто б не дерибанив те волосся, може продовжувати бізнес разом з нами. Це дуже хороший товар, щоб продавати іншим, – сказав Ламберт.
– Звучить як війна, – відповів Альвар.
– Ми візьмемо лише те, що нам належить. Ми будемо відслідковувати всі зачіпки, поки не зловимо того, від кого це волосся приходить. Потім знайдемо шефа Аніти і роз’яснимо правила гри, – продовжував Ламберт.
– Це війна.
– Безсумнівно!
Кулак Ламберта бабахнув по столу. Супротивник був хитрий, як ніхто із його ворогів. Він зумів знайти крота із особистого минулого, того, кому в дитинстві той довіряв.
Салон пані Фолаке був зачинений, але гул швейних машин досягав порогу. Дівчата, які працювали у задній кімнаті, були ще на роботі і Маріон вже от-от мала отримати готове волосся. Було як завжди всіляке: зшите у стрічки, ущільнене, ламіноване, просте. Ніхто б і не помітив, що росіян також примішали. У цьому Фолаке була впевнена.
– Але все одно надчутливим клієнтам його давати не будемо, – запевнила Маріон.
Фолаке кивнула. Жорстке російське волосся піддалося різноманітним хімічним обробкам, тоді як українське лише помили та обробили антиалергенними засобами. Це стало хітом у Нігерії, бо такий засіб допомагає тим, у кого алергія на справжнє волосся. До того надчутливі люди користувалися синтетичним замінником, а тепер можуть мати справжнє.
– When will you get more?
– Soon, it’s just a delay.[3]
Маріон посміхнулася переконливою посмішкою і прилипла до стакану, який дала їй Фолаке. Проблему у логістиці, яка виникла після смерті Аніти, треба було виправити, поки жінка не запідозрила, що за все відповідала покійна. Маріон знову поглянула на телефон. Вона все продовжувала надзвонювати дівчині. Норма мала знати про знайомих своєї матері. Треба було з нею зв’язатися, хоча ніхто із членів клану не вірив, що Маріон це вдасться. На сімейних зборах її вже викреслили із обговорення, наче її зворотній відлік вже почався. Пусте місце….Вона була для клана вже просто пустим місцем.
Волосяні стрічки були вже майже готові. Маріон сиділа і чекала, дивлячись на вулицю. Стакан із манговим соком в її руці був доказом того, що їй не довіряли, вона це усвідомлювала. До речі, вона не сиділа би зараз в салоні Фолаке і її настигла би доля Аніти, бо її мали схопити в аеропорту Гельсінкі. Їй пощастило, що вони на всяк випадок завжди літали різними літаками. Її рейс прилетів на кілька годин раніше і за чашкою кави в «Старбаксі», очікуючи на подругу, вона помітила людей Ламберта. Спочатку вона засмутилася, потім намагалася додзвонитися Аніті, але та не відповідала. Коли двері відділення для отримування багажу відкрилися, Аніта влучила прямо до лап Ламберта, і його пальці до хрусту стиснули її зап’ястя. Пізніше Маріон виказала здивування, що Аніта прослідувала за нею до Банкоку, запевнивши, що думала, начебто та відпочивала з друзями десь у іншому місці. Клан повірив, бо вважав
З англ. «Коли ти отримаєш більше?
– Скоро, це просто затримка».