40 днів Муса-Дага. Франц Верфель
Читать онлайн книгу.
найвірніший спосіб заохотити ворога до вбивства… Але хіба не гріх і не небезпечно приховувати від народу правду про його долю? Доки можна її приховувати?
Здавалося, Тер-Айказун прислухається до чогось далекого.
– Часописам заборонено писати про все це – не хочуть розголосу за кордоном. До того ж навесні багато роботи, часу у людей обмаль, наші селяни і поготів рідко кудись виїжджають… Тому з Божою поміччю страху ми на якийсь час позбавлені… Але колись це станеться. Рано чи пізно.
– Що станеться? Як ви собі це уявляєте?
– Це неможливо уявити. Наші солдати роззброєні, наші вчителі заарештовані!
Так само незворушно Тер-Айказун продовжував перелік злочинів, буцімто йому потай було приємно робити боляче собі та гостю:
– Серед заарештованих – Вардгес, близький товариш Талаата й Енвера. Частину в’язнів вислали. Можливо, їх уже немає в живих. Уся вірменська преса заборонена, всі вірменські підприємства та крамниці зачинені. І поки ми тут із вами бесідуємо, на майдані перед сераскеріатом[35] стоять шибениці з повішеними ні в чому не винними вірменами, п’ятнадцять шибениць…
Ґабріель рвучко схопився, перекинувши очеретяне крісло.
– Що за божевілля! Як це зрозуміти?
– Я розумію це тільки так, що уряд готує нашому народу такий удар, якого не посмів би завдати навіть сам Абдул-Гамід.
Ґабріель звернувся до Тер-Айказуна з такою злістю, немов перед ним був ворог, іттіхатист:
– І ми що, зовсім безсилі? Справді маємо, навіть не пискнувши, сунути голову в зашморг?
– Безсилі. Повинні пхати голову в зашморг. Кричати, сподіваюся, наразі дозволяється.
«Нехай буде проклятий Схід зі своїм кисметом[36], його пасивністю», – майнуло в свідомості Багратяна. Й одразу ж у пам’яті вигулькнула ціла купа імен, зв’язків і можливостей. Політики, дипломати, з котрими він був знайомий, – французи, англійці, німці, скандинави! Треба сколихнути світ! Але як? Пастка зачинилися. Туман знову згустився. Багратян ледь чутно зронив:
– Європа цього не допустить.
– Не дивіться на нас чужими очима, – нестерпною була це безпристрасність Тер-Айказуна. – Зараз є дві Європи. Німці потребують турецького уряду більше, ніж турецький уряд німців. А інші нам допомогти не можуть.
Ґабріель втупився у вардапета. Ніщо не могло спотворити тривогою це розумне, схоже на камею обличчя.
– Ви – духовний пастир багатьох тисяч душ, – голос Багратяна звучав майже по-командирськи, – і весь ваш вплив надається лише для того, щоб приховувати від людей правду, як приховують нещастя від дітей і людей похилого віку, щоб уберегти їх від страждань. І це все, що ви робите для вашої пастви. Що ще ви робите?
Цього разу докір Ґабріеля глибоко зачепив вардапета. Руки його, що лежали на столі, повільно стислися в п’ястуки. Голова схилилася на груди.
– Молюся… – пошепки відповів парох, наче йому було соромно відкрити іншому, яку духовну боротьбу веде він удень і вночі з Богом за порятунок своєї пастви.
А якщо