Убити Ніла не встигла. На заваді став скрегіт гальм, що розітнув і без того сполохану нічну тишу вулиці; брязкіт залізяччя і гуркіт грому поєднались у безумному двоголоссі.

      Відчинила вікно й обімліла. Та що ж це коїться?!! У товстий стовбур липи, що росла на узбіччі, була втиснута автівка. Її зіжмаканий капот нагадував розтягнені міхи баяна, з котрих димілось від непомірної гри.

      Усе точнісінько, як у написаному нею…

      Мовби в тумані, викликала швидку, мало не сповзала сходами униз, пленталась до узбіччя, ледве переставляючи ватяні від переляку ноги…

      Уже наступного дня, після безсонної ночі, що провела в лікарні, Ніла знову йшла провідати чоловіка з переламаними ногами й розбитою головою. Міркувала над тим, як досі не втратила розум. Скільки ще може навалюватись на неї цих шалених подій, цих божевільних оказій? Звідки все це, навіщо?!

      А може, насправді вона вже божевільна і місце її у психушці? ЯК вона знатиме, що з нею щось не так? ДЕ межа між нормальністю і божевіллям? ХТО може це знати достеменно і сказати напевне? Скільки знавіснілих довкола вважають себе цілком адекватними… скільки нормальних запроторено в божевільні… Все те дуже і дуже непросто насправді.