Золотоволоска та інші європейські казки. Народна творчість
Читать онлайн книгу.
чоловікові бігати, шукати суддю! Хочеш, я його придушу, а з’їмо разом?
Ведмідь буркнув, заскреготівши зубами:
– Не хочу я ніяких спілок із вовками!
А тоді каже Мацекові:
– Так чи інак – на моє виходить. Давай я тебе з’їм, щоб сплатити раз і назавжди отой борг удячності!
Але Мацек ублагав Бурмила, щоб той дозволив привести ще одного суддю.
Іде, бідкається вголос, а ластівка сіла перед ним на гілці й щебече:
– Мацеку! Мацеку! Справедливості десь-інде шукай! Знайди таке звірятко, що всі його кривдять удень і вночі, а воно нікому кривди не робить, одне – схованки шукає, щоб якось прожити.
– Де ж я, бідолашний, його знайду?
– Онде воно під кущиком, недалеко звідси, притулилося, ховається від вовка й лисиці, від пса й від людини. Гляди ж, підходь до нього дуже обережно, бо злякається, що ти хочеш його вбити, і втече.
Йде Мацек, виглядає, ступає тихо, обережно, як йому ластівка казала.
Раптом з-під куща зайчик вискочив, стриб-стриб до нього та й озивається:
– Я вже чув про твою пригоду з ведмедем і саме думав, як тобі допомогти.
– Ой зайчику, дай Боже тобі щастя за таку добру думку! Бо ведмідь одне править – мовляв, немає у світі ні вдячності, ні справедливості.
– Неправду каже ненажера-ведмідь! Є справедливість!
Прийшли до ведмедя, стали судити-рядити. Ведмідь мовить:
– Я повинен його з’їсти! Тільки спершу хочу переконатися, що таки немає у світі справедливості.
А Мацек твердить своє.
– Добре те, що ви кажете, – пискнув зайчик, – але я маю знати, як усе сталося, поки дійшло до суду між вами.
– Я лежав під сосною, – пробурчав ведмідь, – а цей дурень сосну підважив і мене визволив – хай же тепер має за це винагороду!
– Мені треба на власні очі бачити, як ти лежав під сосною, – сказав зайчик.
– Бачу, що ти суддя такий, як треба! – зрадів ведмідь.
Пішли всі троє, знайшли те місце, де сосна привалила була ведмедя: жердини й сошки ще й досі підпирали її.
Зайчик і каже:
– Ану, Бурмило, покажи мені, як ти лежав!
Ведмідь пропхався під сосну, а коли ліг на землю – зайчик моргнув Мацекові:
– Мерщій виймай жердини й сошки!
Мацек так і зробив, а ведмідь закректав і запросився:
– Ой, підважте сосну, бо вона мене душить!
– Ось бачиш, усе тепер так, як було спочатку: ніхто з вас нічого не винен – ні Мацек тобі, ні ти Мацекові. А ти, чоловіче, тікай мерщій додому та не роби нікому зла! Бо у світі є правда і справедливість!.. Є і завжди будуть!
Кажуть, ведмідь таки виборсався з-під сосни, але відразу втік геть. Тільки його й бачили! Зайцеву науку він запам’ятав назавжди.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС