Золотоволоска та інші європейські казки. Народна творчість
Читать онлайн книгу.
воно так тепер у світі ведеться, що за добро кожен злом платить, отож і я не можу віддячити тобі якось інакше.
– Дурні балачки! Так лише негідники роблять. Вдячність і справедливість завжди є, були і будуть у світі.
Ведмідь розреготався.
– Відколи живу, – каже, – ще зроду не бачив такого дурня! Але слухай, чоловіче! Я тебе помилую, як знайдеш хоч одного суддю, що розсудить справу на твою користь.
– Знайду! – гукнув Мацек і подався шукати суддю.
Іде і зустрічає дорогою селянина.
– Ходімо зі мною, друже! – став прохати його Мацек. – Розсудіть мене з ведмедем!
Та не на того натрапив…
Селянин пішов із Мацеком. Проте ніби й слухає, про що йдеться, а сам Мацека штовхає, підморгує й на вухо йому шепоче:
– Ти спершу скажи, скільки мені заплатиш, якщо розсуджу справу на твою користь. А як ні – програєш!
Ведмідь збагнув, що й до чого, та як загарчить:
– Правосуддя не можна ані купити, ані продати. Ви мені очей не замилюйте!
Мацек почухав потилицю.
– Ну й погано ж, коли людина – отакий суддя!
Та й побіг шукати іншого. Здибав дорогою вола, веде його, прохає, щоб розсудив по правді.
– Еге, чи я дурний?! – ревнув віл. – Ви – мої недруги, отож я тільки зрадію, коли хоч одного з вас лихо вхопить!.. Ще бракувало, щоб я вас по правді розсудив!
Ревнув, задер хвоста і втік.
Мало не заплакав Мацек, але що зробиш – подався знову шукати суддю. Аж чує – ластівка щебече на гілці:
– Ти, Мацеку, такого суддю шукай, щоб був він ані надто малий, ані надто великий!
«Гм! – подумав Мацек. – Коли так – треба покликати барана».
Знайшов барана, веде його й питає:
– Ну, то яка твоя думка щодо нашої справи?
Баран мекнув сварливо:
– Не знаю я ніякого правосуддя, не знаю також вдячності чи невдячності. Я можу лише мекати. Але як вам треба згоди, зверніться до нашого вівчарського пса. То такий суддя, що кращого й не знайдеш! Тільки там що – хапає одного барана за шию, другого – за писок, третього – за спину… Тоді усі ми – барани й вівці – мусимо жити в згоді. Ого! Наш пес – великий суддя!
Очі у ведмедя заблищали з радості.
– Чоловіче! – каже. – Вдячність до тебе гризе мене, ятрить дедалі дужче. Я неодмінно повинен з’їсти тебе, щоб віддячити.
– Стривай, – злякався Мацек, – цей баран дурний як пень. Відколи світ стоїть, жоден баран ще нікого не міг розсудити. Але зараз я таки приведу чесного суддю.
Біжить Мацек, кличе пса.
– Ти – щире створіння, незрадливе, певно, є у твоїм серці вдячність і справедливість.
Розповів усе як було й попрохав:
– Розсуди нас по щирій правді, по справедливості!
Замислився пес, а тоді й каже:
– Учора вночі розбійники вчинили напад на мого пана. Я вчасно загавкав, попередив його, врятував йому життя й маєток, а він мене сьогодні замість подяки так одлупцював палицею, що ледве можу ходити.
Взяв Мацека розпач, і він кинувся геть. Біжить і сам собі думає:
«Ну й дурень