Покров. Люко Дашвар
Читать онлайн книгу.
де взяв? – здивувалася Ада.
Гроші дали вже старенькі Валині батьки: продали квартиру в центрі Києва, частину грошей віддали синові, щоби зміг зачепитися хоч за якесь діло, на залишок купили хату в глухому селі на Чернігівщині, там і смерть зустріли. Математик Озеров грішми розпорядився обачливо: роздав борги, орендував у колишньому дитячому садочку кімнатку під склад, заповнив її сухими дріжджами, бігав до торговців-роздрібників, розносив свій малий опт із мізерною націнкою.
– Усе ж стабільний заробіток, – виправдовувався, приносячи Аді жалюгідні копійки і безплатні дріжджі.
Життя сімейства Озерових стабільно загрузло в безнадійних злиднях, і хтозна, коли би вибухнуло те болото, та у 2010-му, коли Аїді Озеровій виповнилося п’ятдесят і вона вже поставила хрест на особистому щасті, до архіву по довідку завітав Славко Шуляк – кремезний, нахабний, багатий.
– Адко?! – здивувався, потяг колишню однокласницю до ресторану. – За нас! Ми ж кохали одне одного! – хильнув, поплив. – І досі жалкую, що не женився на тобі.
– Помилки ніколи не пізно виправляти, – натякнула схвильована Ада.
Шуляк око примружив, кивнув – вечір закінчили в номері заміського готелю і аж ніскільки не розчарувалися.
– Ти ж машиністом тепловоза мріяв стати, – згадувала Ада, притуляючись до сильного Славкового плеча після бурхливої близькості.
– Попрацював трохи… Поки Союз не розвалився. Потім шпали крав. І продавав. Отак і піднявся, – не таївся Шуляк. – Тепер легальний бізнес маю. А ти?
– А я… і не жила! – раптом схлипнула Ада.
Шуляк розчулився, обійняв.
– Адко… Ти чого?! Ми ж з бараків! Нас із ніг не збити! Тобі чого треба, щоби жити?! Кажи! Усе зроблю!
Від того дня в житті Ади Озерової з’явився привід для оптимізму – дочка і чоловік, як і раніше, прикрою реальністю майоріли на горизонті її життя, та сенс його зосередився на таємних, схожих на кадри з американських мелодрам, хвилюючих зустрічах із щедрим коханцем. «Ну, знала ж! Знала ще замолоду, що Озеров нігтя Славкового не вартий! Нащо я за нього пішла?!» – бідкалася, повертаючись до тоскної двокімнатної хрущовки на Воскресенці.
– Знову на роботі затрималася, Адочко? – обережно цікавився Валя.
– У тебе нові сережки? – підпрягалася Мар’яна. – Золоті?
Ада відповідала одразу обом:
– Премію отримала! Бо пашу, як проклята! Не те що наш тато!
Тато з Мар’яною дуже скоро зрозуміли: у маминому житті з’явився об’єкт, набагато важливіший, ніж вони двоє. Ада бачила, як і без того похилі чоловікові плечі приречено опустилися, очі згасли – потьмянів, а донька дивилася на них обох із невтримною огидою, наче казала: «Які ж ви нечесні, слабодухі!» Поверталася додому якомога пізніше, одразу зачинялася у власній кімнатці, тільки кричала: «Я сплю!», варто було комусь із батьків постукати у двері. Вони стукали все рідше: самотній тато курив на кухні, бо працьовита мама все частіше