Пташиний спів. Себастьян Фолкс
Читать онлайн книгу.
захвилювався, спостерігаючи за руйнуванням, спричиненим цим раптовим шторомом. Він відчував, що треба зберегти рішучість Ізабель, але це було неможливо із повним занепадом духу Азера.
Азер бурмотів:
– Стерво… твій батько казав, та я не слухав… у моєму власному домі! Як же тепер мої діти? Що з ними буде? Стерво…
– Послухай, – Стівен швидко обійшов стіл і узяв його за плечі. – Чого іще ти міг чекати від жінки, з якою так поводився? Ти думав, що вона завжди буде принижуватися заради твого задоволення і мовчки сидіти за столом, чекаючи, поки ти її будеш бити?
Азер оживився:
– Що ти йому наговорила?
– Не має значення, що вона мені сказала. У цьому будинку все чути. Як ти можеш тут сидіти та лаяти її після всього, що ти вчинив? У цієї жінки є власне життя і власні почуття. Дивись, що ти з нею зробив. Дивись, що ти наробив! – тут він зі злістю штовхнув Азера на стільці.
Злість Стівена немов надихнула Азера. Він встав і промовив:
– Ти за годину зникнеш з мого дому. І якщо в тебе є хоч якийсь розум, то ніколи більше не потрапиш мені на очі.
– Звичайно, я зникну, – відповів Стівен. – Але твоя дружина іде зі мною. Ізабель?
– Я не хочу цього, – Ізабель хитала головою. Слова злітали з язика як є – необдумані, в усій чистоті відчуттів. – Я не знаю, що робити і як поводитися. Я могла би бути щасливою у найпростішому сенсі цього слова – в сім’ї, як будь-яка жінка, без усього цього, завданого мною, болю. Та я не буду слухати і тебе теж. Чому я маю слухати тебе? Звідки мені знати, що ти мене кохаєш, Стівене? Звідки? – її голос став низьким, як тоді, коли Стівен уперше її побачив. Цей звук музикою вливався йому до вух: він просив, він був слабкий, але в ньому відчувалась особлива сила. – Тобі, Рене, я також не можу довіряти. Ти не дав мені жодної причини добре до тебе ставитися.
Обидва чоловіки мовчки на неї дивилися. Стівен вірив у силу почуттів між ними і був упевнений, що зможе її переконати. Ізабель продовжила:
– До цієї ситуації ніхто не міг бути готовий. Мені не допомогло нічого, чому навчила мене віра, сім’я, та нічого, до чого дійшла я сама. Але ти не будеш виставляти мене якоюсь повією, Рене. Я просто налякана жінка, і все. Не зрадниця, не розпусниця, ні хтось там іще. Я така ж людина, якою й була, просто ти ніколи не цікавився цією людиною.
– Пробач мені, я…
– Я пробачаю тобі. Я пробачаю тобі усе те зло, що ти мені завдав, і прошу тебе пробачити мені весь той біль, який я завдала тобі. Я іду наверх складати речі.
Вона вийшла з кімнати під шерхіт спідниці, лишивши по собі ледь відчутний аромат троянд.
– Ти ідеш з ним! – закричав Азер їй у спину. – Прямо до пекла!
Стівен повернувся і теж вийшов, досі намагаючись вгамувати тріумф у серці.
У валізі Ізабель поклала на купку одягу фотокартку Жанни у рамці. На секунду вона зупинилася, подумала і поклала туди ж сімейну фотокартку з батьками: усі були святково вдягнуті; Матильда, темноволоса жінка, стояла справа від батька; Ізабель, світловолоса дівчинка, – зліва від