Пташиний спів. Себастьян Фолкс
Читать онлайн книгу.
гуляв вулицями майже безлюдного містечка. Фонтан на площі, навколо якого влітку збирався численний люд, зараз холодно хлюпотів у кам’яному басейні. Незакріплені віконниці на будинках несамовито билися об стіни від поривів осіннього південного вітру. Стівена не пригнічували відчуття самотності та нудьга, яка чекала його на роботі. Він отримав посаду помічника у майстра меблів. Йому доручили підготовчий етап: розпилювати деревину та обстругувати дошки, але іноді давали і складніші завдання. Пополудні він з чотирма іншими робітниками йшов до бару покурити та випити пастісу. Він бачив, що вони вважають його дивним, тому не затримувався надовго, але все одно був їм вдячний за проведений із ним час.
Увечері Ізабель готувала вечерю з того, що вдавалося знайти на ринку.
– Здається, що вони їдять тільки кроликів та помідори, – поскаржилася вона, ставлячи на стіл великий казанок. – Вдома у мене був вибір зі щонайменше дюжини видів м’яса.
– Хоча сама по собі Пікардія – не гастрономічний центр Франції, – зауважив Стівен.
– Тобі не подобалася їжа?
– Подобалася. Особливо обіди з тобою та Лізеттою. Проте не думаю, що у ваших місцевих ресторанах паризький гурман дуже б радів.
– Ну, тоді не треба було приїздити, – розсердилась Ізабель, сприйнявши це як критику свого вміння.
– Не сердься, – заспокоїв її Стівен, гладячи рукою по щоці. – А це все різець – я таким раніше не користувався, – пояснив він рану на руці.
– Тобі треба бути обережнішим. Сідай, у нас кролик.
Після вечері вони читали, сидячи обабіч каміна, спати лягали рано. Спальня розташовувалась у задній частині будинку. Ізабель пофарбувала там стіни та пошила нові штори. Її фотокартки стояли на дешевому комоді, а велика різьблена шафа ледь вміщувала її сукні. На ринку не було багато квітів, але завжди продавалася лаванда, яка тепер стояла у численних блакитних вазочках по цілому домі. У порівнянні із буржуазною розкішшю бульвару Гангу кімната здавалась порожньою. Присутність речей Ізабель для Стівена надавала цій кімнаті подібності до її старої спальні. У відкритому ящику іноді можна було побачити шовкові панчохи поряд із купками ніжної білизни з найкращої, яку лише продавали, тканини – вони трохи пом’якшували жорсткість голих дощок. У цій спільній спальні Стівенові були дозволені такі маленькі інтимності, на які ніколи не мав права навіть її чоловік. Спали вони теж разом, хоча близькість сплячого тіла Ізабель його тривожила і він часто брав ковдру і тікав на диван у вітальні.
Там він лежав один, роздивляючись стелю, або великий камін, або кухню та усілякі почорнілі кухонні приладдя, котрі висіли на стінах. У його думках та снах не було блакитного неба Лінкольнширу, столів з їдальні та перевірок на воші, він не жалів про те, що так раптово пішов від свого роботодавця і залишив його сам на сам із дозволами на імпорт, деклараціями та тюками бавовни, розвантаженими десь у доках Іст-Індії. Він думав про цей момент і наступний день, про ту капсулу існування,