Багряний рейд. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
прокачав, Майко. Тебе вичесали гребенем.
– А простіше?
– Куди вже простіше.
Гордієнко присів на краєчок колоди, видобув кисет, папірці, спритно зробив самокрутку, крутнув коліщатко саморобної «катюші»[15], глянув на вогник, але підкурювати не спішив.
– У Фоміна – чергова рознарядка. Перевірити неблагонадійних, згідно з відомим тобі розпорядженням. Я попереджав.
– Ага, – кивнула Майя. – Сказав. Мені після того в погріб ховатися, пересиджувати оці всі перевірки?
Палець дільничного знову крутнув коліщатко. Цього разу вогник лизнув край цигарки. Затягнувшись, Юрій сплюнув налиплі до губ тютюнові крихти.
– Жінка, яка тебе впізнала. Ти говорила про неї. Вона написала донос.
– Здогадуюсь. Нічого дивного. – Майя знизала плечима. – Коли буваю в Макарові, часто бачу таких знайомих. Особливо на базарі. Відводять очі. Ця, бач, не стрималася.
– Запитай, чому аж тепер виявила такого ворога, як оце ти.
– Чому? – слухняно спитала Майя.
– Її загребли раніше. Прізвище пам’ятаєш?
– Улянич Тетяна, – відповіла, ніби рапортувала.
– Отак відразу впізнала?
– Знаєш, Юрку, я тренувала пам’ять. Не могла записувати, сам розумієш, ризиковано. Тому фіксувала прізвища всіх, кого оформляла на роботи до Німеччини. Думала – раптом усе ж таки комусь із наших та й знадобляться. А воно нікому зараз не треба.
– Зате пам’ять хороша, – гмикнув Гордієнко. – Добре. Так ось, цю Улянич минулої зими переселили в окрему квартиру. Там будинок на три родини, радянська влада видавала ордери постраждалим від німецької окупації. Все одно її хату розгатив німецький снаряд, жила в землянці. А тепер повернулися справжні господарі. Покинули все, встигли вибратися з Макарова ще влітку сорок першого.
– Пред’явили права на житло. Улянич проти. Зрозуміло, ситуація знайома. А я тут до чого?
– Не спіши, зараз все стане ясно. Господарі квартири – родина Буховерів, кравець Аркадій Наумович і його дружина, теж кравчиня Етель Перцевна. Зрозуміло, чому єврейська родина втекла подалі. Зрозуміло, чому Буховери повернулися аж за рік після звільнення. Треба ж переконатися остаточно, що влада не поміняється і німці назад не повернуться. Де вони сиділи весь цей час – мені все одно. Кажуть, люди заслужені, обшивали в евакуації командирів, офіцерів НКВС та їхніх дружин, артистів евакуйованих театрів, працювали для якоїсь кіностудії, то вже деталі. Важливо інше: Буховери мали повне право зайняти залишене колись житло. Улянич ніби пропонували інше, та вона вперлася. Ось тут найцікавіше: вона побилася з Етель Перцевною. Розбила об її голову гасову лампу, била першим, до чого дотягнулася рука. І волала на весь базар: «Жидам усе можна! Де вони були, коли мого сина забирали! Вони тікають, потім повертаються! Усі права – жидам, а не українцям! Навіть росіянам таких прав нема! Скільки можна терпіти цих пархатих!»
Юрій говорив спокійно, розмірено, так само, як щойно рубав дрова. Саме ця впевненість підказувала Майї: дільничний не перебільшує і не прибріхує.
– Тепер
Саморобна запальничка часів Другої світової війни, корпус якої виготовлявся з гільз переважно крупнокаліберних патронів. Популярна передусім серед солдатів, сержантів та молодших офіцерів Червоної армії.