Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
перш ніж водій передумав.
– Мангеттен. «Кемікал Банк» на Парк-стрит, – сказав він.
Таксі влилося в дорожній рух.
– Хлопче, у тебе лоб порізаний, – зауважив таксист.
– Дівчина кинула в мене лопаткою, – промовив Ларрі байдужим тоном.
На знак співчуття водій усміхнувся йому дивною, штучною усмішкою та зосередився на дорозі, полишивши Ларрі в спокої, – той улаштувався зручніше й спробував придумати, як пояснити матері, де він провів цю ніч.
Розділ 11
Стомлена чорношкіра жінка у вестибюлі сказала Ларрі, що Еліс Андервуд має бути на двадцять четвертому поверсі – проводить там інвентаризацію. Він сів у ліфт і поїхав нагору. Люди, які підіймалися разом із ним, потай зиркали на його лоба. З ранки вже не юшило, проте кров запеклася на ній бридкою кіркою.
Двадцять четвертий поверх займали кабінети керівників японської компанії з виготовлення фототехніки. Ларрі блукав коридорами хвилин із двадцять і почувався справжнім йолопом. Разом із ним там сновигало чимало менеджерів, і більшість були японцями, тож за зросту в шість футів і два дюйми він почувався дуже високим йолопом. Низькорослі чоловіки й жінки з розкосими очима дивилися на запечену кров на його лобі й на закривавлений рукав піджака з моторошною азіатською байдужістю.
Нарешті за велетенською папороттю Ларрі помітив двері з табличкою «ДОГЛЯДАЧ ТА ЗАВГОСП». Він спробував провернути ручку. Двері виявилися незамкненими, і він зазирнув досередини. Там була його мати, одягнена в мішкувату сіру уніформу, компресійні панчохи та черевики на каучукових підошвах. Волосся було заґудзоване й зібране в чорну сітку. Вона стояла спиною до Ларрі, тримала в руці планшетку і, здавалося, перелічувала балончики із засобом для чищення, які стояли на горішній полиці.
Раптом на Ларрі накотило потужне відчуття провини. Йому захотілося крутнутися й дати драла. Повернутися до гаража, що за два квартали від дому матері, та застрибнути до «зета». Похуй сплачена двомісячна оренда. Сісти в автівку й газувати. Куди газувати? Та куди завгодно. До Бар-Гарбора, штат Мейн. До Тампи, штат Флорида. До Солт-Лейк-Сіті, штат Юта. Підійде будь-що – головне, щоб воно було якнайдалі від Дьюї Димовухи та цієї просмерділої милом комори. Він не знав, що на нього так діяло, – флуоресцентні лампи чи поріз на лобі, – та голова тріщала по швах.
Припини скиглити, сраний мазунчику.
– Привіт, мамо, – сказав він.
Вона ледь помітно здригнулася, та не обернулася.
– Ага, Ларрі. Ти таки знайшов дорогу.
– Звісно. – Він переступив із ноги на ногу. – Я хотів вибачитися. Треба було тобі вчора зателефонувати…
– Ага. Непогана думка.
– Я заночував у Бадді. Ми… е-е… пішли трохи провітритися. Зазирнули до кількох барів.
– Саме так я й подумала. Або гуляєте, або десь сидите.
Вона підчепила ногою табуретку, вилізла на неї й заходилася перелічувати пляшки з воском для підлоги на верхній полиці. При цьому торкалася кожної кришечки кінчиками великого та