Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
землею та бридкими жуками й хробаками, а корицею та свіжими яблучними пирогами; тунель, через який можна пролізти до вітальні Беґ Енду й потрапити на святкування сто першого дня народження Більбо Беґґінса.
Чарівний затишний тунель там так і не з’явився, та для Френні Ґолдсміт, дівчинки, яка зросла в цьому домі, самої майстерні (іноді батько називав її «інструментарнею», а мати – «тією дірою, куди твій батько залазить випити пива») було досить. Дивні знаряддя й химерні штуки. Велетенська шафа з безліччю вщерть повних шухляд. Цвяхи, шурупи, уламки, наждачний папір із різною зернистістю, рубанки, важелі, ватерпаси та інші речі, назв яких вона не знала ні тоді, ні тепер. У майстерні панувала темрява, і єдиними джерелами світла були запилюжена лампочка на сорок ватів, що звисала зі стелі, та настільна лампа на шарнірному кронштейні, яскравий круг світла від якої завжди був спрямований на заклопотані батькові руки. Там стояли запахи пилу, мастила й тютюнового диму, і Френні вважала, що має існувати правило: кожен батько повинен курити. Люльку, сигари, цигарки, марихуану, гашиш, листя салату, будь-що. Адже запах диму був невід’ємним складником її дитинства.
Френні, подай-но мені отой гайковий ключ. Ні, маленький. Що там у школі?… Правда?… І чого б це Рутті Сірс заманулося тебе штовхнути?… Так, неприємна. Дуже неприємна подряпина. Та поглянь – вона пасує до кольору твого платтячка, хіба ні? От якби ти знайшла Рутті Сірс та вмовила її штовхнути тебе ще разочок, мала б другу подряпину до пари. А подай мені он ту викрутку… Ні, іншу, з жовтою ручкою.
Френні Ґолдсміт! Ану вилізай із тої шафарні й негайно перевдягнися! ЗАРАЗ ЖЕ! Геть уся заґведзяєшся!
Навіть зараз, у двадцять один рік, вона могла пригнутися, зайти досередини, стати між батьківським столом і старим каміном Бена Франкліна[63] (узимку він випромінював пекельний жар) і відчути, як воно – бути маленькою Френні Ґолдсміт. То було ілюзорне відчуття, і до нього майже завжди домішувалися сумні спогади про братика Фреда, якого вона майже не пам’ятала й чиє дорослішання обірвалося так грубо й раптово. Вона стояла й чула запахи плісняви, оливи, що просякнула все навколо, та слабкий аромат батькової люльки. Їй рідко пригадувалось, як це – бути маленькою, такою дивовижно маленькою, та тут спогади повертались, і вона раділа.
Та наразі вітальня.
Вітальня.
Якщо майстерня, чиїм символом був фантомний запах батькової люльки (коли у Френні боліло вухо, тато інколи вдував їй туди трохи диму, та спершу просив пообіцяти, що вона нічого не скаже Карлі: матір би пропасниця вхопила), асоціювалася з добром, то вітальня була втіленням усього, що воліла б забути будь-яка дитина. Говори лише тоді, коли до тебе звертаються! Легше розбити, ніж полагодити! Що це за вбрання? Зараз же підіймайся до себе й перевдягнися! Думай хоч трохи! Френні, не скубай плаття! Гості вирішать, що в тебе воші. Що подумають дядечко Ендрю й тітонька Карлен? Який сором! У вітальні віднімало мову; у вітальні свербіло, та не можна було почухатись; у вітальні лунали диктаторські накази,
Камін Франкліна – винахід Бенджаміна Франкліна, новаторство якого полягало в тому, що камін виготовляли з чавуну – металу з високою теплопровідністю. Окрім цього, була передбачена наявність повітряного рукава для теплого повітря. У такий спосіб зберігали більше тепла в самому приміщенні.