Стрілець. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
– У мене була зайва, тому я взяв і продав її. Татусь Док сказав, що сам може продати, але він би мене точно надурив. Тому я пішов сам.
– Тобі не сподобалося те місто?
– Ні.
– Мене там ледь не вбили, – зізнався стрілець.
– Та невже?
– Б’юся об заклад на свій годинник. А ще я вбив людину, котрої торкнулася рука Бога, – продовжив стрілець. – Тільки то був не Бог. То був чоловік, що тримає у рукаві кролика. Чоловік у чорному.
– Він влаштував тобі засідку.
– Твоя правда.
Вони дивилися один на одного в сутінках. Мить балансувала на обертонах завершеності.
Зараз точно почнеться розпитування.
Проте в Брауна досі не було питань. Його цигарка догоріла, від неї лишився тільки недопалок, що димів, але коли стрілець поплескав по своєму капшукові, поселянин заперечно похитав головою.
Золтан неспокійно посовався, хотів був щось сказати, але передумав.
– Думаю, чи не розповісти тобі про той випадок? – спитав стрілець. – Зазвичай з мене не надто добрий оповідач, але…
– Бува, розповіси – і легшає на душі. Я послухаю.
Стрілець добирав слів, якими можна було б почати, і не знайшов.
– Мені треба відлити, – сказав він.
Браун кивнув.
– Відлий у кукурудзу, будь ласка.
– Авжеж.
Він піднявся східцями і вийшов у темряву. Над головою яскраво сяяли зірки. Дув поривчастий вітер. Стрілець спрямував струмінь сечі на суху, як пух, грядку кукурудзи й почав її поливати аркоподібними рухами. Його сюди привів чоловік у чорному. Цілком імовірно, що Браун і є той самий чоловік. Він міг бути…
Стрілець одігнав від себе ці непотрібні й тривожні думки якнайдалі. Єдина непередбачувана обставина, яку він не навчився долати, – імовірність того, що його спіткало божевілля. Він пішов назад у хатину.
– Уже розібрався, зачаклований я чи ні? – весело поцікавився Браун.
Стрілець застиг на крихітній площадці мов укопаний. Потім повільно опустився й сів.
– Це спадало мені на думку. То ти зачаклований?
– Навіть якщо й так, мені це не відомо.
Користі з такої відповіді було – як кіт наплакав, але стрілець вирішив облишити цю тему.
– Я почав розповідати тобі про Талл.
– То як, росте містечко?
– Воно мертве. Я вбив його, – сказав стрілець і задумався, чи не додати таке: «А зараз уб’ю тебе, хоча б тому, що мені не хочеться спати з одним розплющеним оком». Але невже він докотився до такого? Якщо так, навіщо взагалі продовжувати свій шлях? Навіщо, коли він перетворився на те, що сам переслідує?
– Мені від тебе нічого не треба, стрільцю, єдине, що я хочу, – бути тут, коли ти підеш далі. Я не благатиму тебе залишити мені життя, але це зовсім не означає, що воно мені вже не потрібне, бодай на деякий час.
Стрілець заплющив очі. У голові роїлися думки.
– Скажи мені, хто ти такий, – хрипко промовив він.
– Просто людина. Яка не бажає тобі зла. І я досі хочу слухати, якщо ти