Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі. Василь Базів
Читать онлайн книгу.
пробелькотіла Валюша у нестямі, сама злякавшись такої необачної відваги.
– Що ти сказала, гнидо? – на неї знову кидаються усім гуртом жінки.
– То вона пожартувала. Дайте собі спокій. Ідіть собі з Богом. Ми тут трохи розберемося між собою і вам дамо про все знати. Добре?
– Як скажете, пане Братів, – Зоряна із подругами поволі виходили. – Ох, попадешся ти мені ще десь на березі Онтаріо. Втоплю, як гадину!
– Ти також можеш йти, – Григорій піднімає Валентину із підлоги. – Чи, може, хочеш справи приймати?
Вона неначе оніміла. Прожогом кинулася до дверей, трясучи тлустими сідницями, як бальонами.
– А вас, пане Юрку, я прошу залишитися. Ох, і зміїне кубло ми розворушили. Засичала мафія, засичала. Хоча ми її лише злегка палицею поплескали.
Похоронний страх губера
Похоронна хода розтягнулася, як тятива лука верховинських стрільців, аж від крайнього видолинку до верхньої полонини, яку предки із невідомих прадавніх часів облюбували як місцину для вічного спочинку. Домовину несли дгорі, неначе на саме небо, аби передати у руки самого Господа Бога новоприставленого до воріт небесних.
Село все ще перебувало у стані приголомшливого заціпеніння. Мало хто у селі знав, а як знав, то мовчав, що брат Йосифа Сабуна живе у капіталістичній Канаді. Ще менше пам’ятали його, бо, як тепер кажуть, у середньому шкільному віці однієї сльотавої ночі пішов у хащі і не вернувся. Іноді під покровом ночі навідувався до батьків, але про то не смів ніхто знати, бо що за німецьких нацистів, що за московських комуністів село, як і кожне інше, перебувало під пильним оком сексотів. Час від часу їх вичисляла служба безпеки ОУН-УПА, і то вже була справа таких, як Петро, вичищати від цієї нечисті кожне верховинське поселення. І роботи таким лісовим «санітарам» вистачало, бо більшовики, як завше, робили головну ставку на зрадників, вбиваючи клин між народом і повстанцями.
Коли Україна стала незалежною, він дався чути, на превелике здивування односельців, бо не усі у селі зраділи такій звістці. Бо у селі жили діти та внуки сексотів, більшість яких перебрали за спадковістю нашийник відступника. У картотеках НКВС зберігався поіменний реєстр зламаних моральних хребтів, а відтак, коли підростало потомство у лавах піонерії і комсомолу, за тим самим іменем реєстр поповнювали нові генерації отруйного зілля.
Коли Йосиф Сабун, невиліковний від дитячої наївності, розносив по селу заокеанську новину, що той самий Петро Сабун, гроза упівської протимосковської розвідки, його рідний братчик приїде із Канади на повстанський ювілей і заверне до рідної домівки, у селі воліли не підтримувати із ним розмов.
Мало що той брат тут наговорить про кожного. На верховині за радянського владарювання устоялося вже інше життя. Діти сексотів, завдяки заслугам батьків, отримали від режиму зелену карту. Ті, що були більш тямущі, за спеціальними списками йшли до інститутів. А ті, що тупіші, ставали до престижних професій комбайнерів чи водіїв і замість дипломів