Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі. Василь Базів
Читать онлайн книгу.
Києві, що, власне, і змусила цю привабливу, але уже не молоду жінку ховатися від переслідувань за океаном.
– Ти що тут повісив, дурню! – Зоряна схопила за руку крикливого типа, показового пацієнта алкогольних диспансерів, що тримав плакат проти консула.
– А он такой же, как і єтот рижий. Поняла? – відгавкувався, задкуючи, знічений «герой».
– Та що то за москаль тут взявся? Люди, ви його знаєте? По рускі калякає. Хто його знає? – Зоряна однією рукою вирвала плакат і почала топтати, а другою потягнула за засмалену гриву на середину вулиці опецькуватого москалика.
Народ почав змикати ряди, і над миршавим типом нависла уже призабута у цих краях загроза суду Лінча.
– Не знаємо такого!
– Провокатор!
– Московський агент! – сипалися звідусіль вигуки. А відтак у хід пішли кулаки.
– Жора, бєгі! – кинувся на поміч ще один із провокаторів.
– Ви шо, оборзелі, – огризався, відбиваючись, Жора. – Он же моєй тьоще візу не дав. Говоре, давай бабки.
– Так то ж провокатор! – Зоряна схопила гучномовець, і від її рішучості годі було чекати пощади. – Ловіть його, люди!
Жору взяли під ноги, могло трапитись непоправне, але він впав прямо перед паном Чуйком, що якраз прямував до генконсульства.
– О, то ви, пане Юрку, – стримуючи натовп, звернулася до поважного лідера громади подруга Зоряни Тетяна. – Цей бомж прийшов із плакатом проти консула.
Пан Юрій уважно розглядав підозрілого типа.
– Те, що він не з нашої громади, то я даю голову навідріз. Але є друге важливе – хто його підіслав? – багаторічний досвід боротьби із московськими провокаціями в українській громаді впродовж десятиліть відточив в авторитетного провідника навіть візуальну безпомилкову реакцію.
– Хто тебе прислав, москалю смердючий, – дебелі хлопці уже скручували руки і в’язи провокатору.
– Ой, больно. Не бєйте, я усьо скажу. Усьо скажу.
Жору відпустили. Бомж відсапувався довго, вивергаючи отруйні алкогольні пари. Врешті, заговорив, і було видно, що зізнання для нього не було великою проблемою:
– Там у консульстве єсть такая толстуха, Валюша. Ви же в курсах.
– Ну є така. І що? – пропікала його пронизливим поглядом Зоряна.
– Вона мене вичислила через руководітєля московськой групіровки діаспори і дала плакат. Щоб я здєся постояв. І бабки дала. Могу вєрнуть на громаду. Только отпустітє. А шо, я на півко хотєл заработать.
– Ага, на пивко, кажеш, – Чуйко вивільняв Жору із цупких обіймів протестантів, бо отримана інформація, не зовсім зрозуміла присутнім, його заінтригувала, – промовив неначе сам до себе. – Та відпустіть його. Цього дрібного москалика. Нам тут доведеться впіймати рибину куди більшу. Цілу акулу, прошу панства.
Наступ Валюші
Григорій звик до пікетів. Більше того, він не тільки розумів цих людей, а й сам би став з ними поруч, якби цим можна було зарадити їхньому горю, що гнало їх за океан.