Втікач із Бригідок. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
списку?
– Одного.
– Російського солдата чи офіцера?
– Інженера Олеся Косацького. Постріл у голову.
– Тобто свого?
– Більше скажу – свого друга. В кімнаті Ладного, в притулку на Скарги, поліція знайшла якусь записку. Ніби той написав зізнання перед убивством.
Магда мовчки крутила головою, ковзаючи поглядом по чоловіках, Клим помітив це і коротко пояснив:
– Говоримо про стрільця з українського легіону. Він був найвлучнішим у своїй бригаді. Спеціально не вчився, взагалі не збирався бути військовим, вивчав, здається, хімію. Минулого року батальйон прийняв бій, довелося відступати, і цей Ладний лишився прикривати відхід. Зайняв позицію в окопі й почав відстрілювати російських солдатів одного за одним. Потім уже газетярі, колеги пана Гірняка, придумали: в стрільця, мовляв, дар проявився.
– Звідки ви знаєте! Може, справді проявився! – огризнувся той. – Людські можливості безмежні, панове.
– Війна потребує перемог і див, – мовив Кошовий. – З визначеннями не сперечаюсь. Бо Захар Ладний герой, ніде правди діти. Як примудрився отак стріляти й рахувати, не знаю. Відомо інше, і це я читав і чув від офіційних осіб, у тому числі військових: Ладний сам-один на короткий час стримав наступ на тій невеличкій ділянці. Це дозволило січовим стрільцям швидко перегрупуватися, підтягнувся підрозділ з іншого флангу, батальйон пішов у контрнаступ, атаку було відбито. Окоп, у якому ховався Ладний, закидали гранатами. Побратими думали – все. Коли оклигав, контузія, поранений, та вижив. Чув, британці називають таких снайперами.
– І створюють цілі підрозділи з влучних стрільців! Навіть навчають! – підхопив Гірняк. – А тут героїв списують на смітник!
– Наскільки мені відомо, притулок – не смітник. Там пристойні умови. Повертатися до життя, ставати корисним чи деградувати – особистий вибір кожного.
– Умов не створено! Я кричу й пишу про це!
– Тепер герою війни створять усі умови в тюрмі, – відрізав Клим. – Дозвольте пояснити, для чого ви пришли до мене, пане Гірняк.
– Я ж…
Тепер виставив правицю Кошовий, переклавши попільницю в ліву руку. Сивий цигарковий дим зсередини міг нагадати людині з фантазією щойно використану зброю.
– Чекайте. Ви щойно сказали про якусь записку, де є нібито зізнання. Отже, ви її не бачили й зізнань не читали. З кримінальною поліцією навряд чи дружите. Та де! Зовсім не дружите! Звідки знаєте про записку? Цього факту ніколи б не повідомили в газетах, принаймні – в першій публікації. Значить, у вас інші джерела.
– Звісно. Підтримую контакти зі стрільцями, котрі мешкають у притулку. Поліція вчора пізно нагрянула з обшуком, збурили ветеранів. Серед них же вибрали пойнятих. Записку знайшли в їхній присутності…
– …і зачитали вголос! – знову перервав його Кошовий. – Не робіть із мене дурня, пане Гірняк! Або ви знаєте зміст записки, або – ні. Але якщо не знаєте й припускаєте, ці припущення повинні мати підставу.
Магда підтримала Клима кивком.
– Навіть