Втікач із Бригідок. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
Впоравшись із останнім ґудзиком, газетяр підніс погляд, подивився Кошовому в очі.
– Я не кажу – не вбивав. Навпаки, переконаний: Захар Ладний винен. Він убивця, справді вбив інженера Косацького, полюбовника своєї колись коханої дівчини. Хоча, даруйте, пані Магдо, кохання не буває колишнім. Воно або є, або нема, до самої смерті. Хіба не так?
Магда кивнула, здивувавши саму себе.
– Ось, бачите, – фраза прозвучала переможно. – Історія банальна, ситуація прозора. До вас, пане Кошовий, я прийшов як до того, хто може врятувати людину в безнадійній ситуації. Станьте адвокатом Ладного. І знаючи, що він убивця, доведіть у суді його невинуватість.
Аж тепер Клим звернув увагу – годинник у вітальні лунко цокає.
Поки вони з Магдою перетравлювали почуте, Гірняк почепив своє пальто до капелюха, обсмикнув піджак, поправив краватку й пригладив вуха. Він уже почувався вільніше, ніж коли переступив поріг, і відкинув усякі церемонії. Кошового подібна поведінка незнайомців або тих, кого знав мало й погано, завжди дратувала. Проте зараз він не відчув подібних емоцій, оцінюючи сказане й свою можливу роль у подальших подіях.
– Якщо нема заперечень, пане Гірняк, трохи приведу себе в порядок.
– Бога ради, ви в себе вдома!
– Магдо, ти нікуди не збиралася зараз?
– Неділя, Климентію. Маю сьогодні розкіш – трохи вільного часу.
– Будь така добра, звари всім кави.
Не заперечуючи, вона зникла на кухні, й Кошовий зрозумів – Магда оцінила маневр, котрий дозволяв не лишатися сам на сам із незнайомцем, із яким їй нема про що говорити. Пішовши вмиватися, Клим тим самим узяв коротку паузу, виграв трохи часу й, хлюпаючи холодну воду на лице, зібрав думки докупи. Витершись і давши лад волоссю, він вподобав власне відображення й повернувся, заставши Гірняка сидячим на стільці біля його робочого столу. Той гортав учорашнє число «Діла», поклавши ногу на ногу.
– Беззубо, – мовив, наче поставив діагноз, помахав газетою. – Демагогія, суцільна демагогія. Забагато політики, замало реальних справ.
– У газеті описуються реальні справи.
– Якщо реальні справи – збиратися й політикувати, розходячись та лишаючись при своєму, не зробивши висновків, тоді згоден. Ми з вами на різних платформах, пане Кошовий. У нас різні уявлення про те, що і як треба українцям робити далі, аби війна завершилася на нашу користь.
– Але ви прийшли до мене. Поговорити про війну?
– Говорити про війну краще, ніж воювати. Менше смертей.
– І тим не менше, ви говорите.
Запахло кавою. Вибачившись, Клим пішов у спальню й швидко перевдягнувся. Тим часом Магда принесла на круглій таці каву, поставила тацю на стіл, взяла одну чашечку собі й залишила чоловіків, щільніше причинивши за собою двері спальні. Кошовий вмостився за робочим столом, відчинивши заразом кватирку, сьорбнув з філіжанки, потому поставив її, розташувався, поклавши перед собою руки й переплівши пальці.
– Давайте до справ, пане Гірняк.
– Прошу