Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд
Читать онлайн книгу.
нещасливе, а тому вона не тільки співала, а й невтішно ридала. Кожну паузу в співі вона заповнювала уривчастим, здушеним схлипуванням, після чого виводила пісню далі тремтливим сопрано. З її очей лилися сльози, хоч і не так картинно, як годилося б, бо, звисаючи на густо нафарбованих віях, вони набували чорнильного кольору і далі стікали вже повільними чорними струмочками. Якийсь жартун запропонував, щоб вона співала по нотах, написаних на її обличчі; почувши це, вона здійняла догори руки, впала в крісло й умить поринула в глибокий п’яний сон.
– Вона тут посварилася з паном, який називає себе її чоловіком, – пояснила дівчина, що стояла поряд зі мною.
Я озирнувся довкола. Більшість дам, які ще лишалися тут, сварилися тепер з панами, що, очевидно, називали себе їхніми чоловіками. Навіть у товаристві Джордан, отому секстеті з Іст-Егга, панував розбрат. Один з чоловіків аж надто захопився розмовою з молодою акторкою; його дружина спочатку статечно вдавала, ніби це її зовсім не обходить і навіть потішає, але врешті не втрималася й перейшла до флангових атак – раз у раз вона виростала раптом над його плечем і, мінячись, мов розгніваний діамант, сичала йому у вухо:
– Ти ж обіцяв!..
А втім, не тільки вітрогони чоловічої статі відмовлялись їхати додому. В передпокої точилася суперечка між двома сміховинно тверезими чоловіками та їхніми глибоко обуреними жінками. Жінки скаржились одна одній трохи верескливими голосами:
– Як тільки він помічає, що мені весело, відразу тягне мене додому.
– Зроду не бачила такого егоїста.
– Чомусь ми завжди мусимо іти перші.
– І ми теж.
– Але сьогодні ми майже останні, – несміливо мовив один з чоловіків. – Вже навіть оркестр поїхав півгодини тому.
У відповідь залунали дружні звинувачення в нечуваній бездушності, і суперечка завершилася нетривалою боротьбою, в якій перемогли чоловіки: вони підхопили своїх дружин на руки і, хоч як ті хвицялись і дряпалися, винесли їх надвір.
Коли я ввійшов до передпокою по свого капелюха, на дверях бібліотеки з’явилися Джордан Бейкер і Гетсбі. Він схвильовано казав їй щось на прощання, але тут кілька гостей підійшли до нього, і обличчя його враз закам’яніло у світській усмішці.
Супутники Джордан уже стояли біля виходу й нетерпляче гукали до неї, але вона зупинилася, щоб потиснути мені руку.
– Я щойно вислухала дивовижну історію, – прошепотіла вона. – Ми довго там пробули?
– Та, мабуть, з годину.
– Просто дивовижна історія, – неуважливо повторила вона. – Але я заприсяглася, що нікому її не розповім, тож не буду вас інтригувати. – Вона мило позіхнула мені просто в обличчя. – Ви б навідалися до мене… Телефон є в довіднику… Під ім’ям місіс Сігурні Гауорд… Це моя тітка… – Вже поспіхом, біжачи до виходу, вона злегка махнула мені на прощання засмаглою рукою і зникла в натовпі коло дверей.
Трохи збентежений тим, що мій перший візит так затягся, я підійшов до Гетсбі, який стояв в оточенні останніх