Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд
Читать онлайн книгу.
вам про своє життя, – перебив він мене. – Бо я не хотів би, щоб у вас склалося хибне уявлення про мене з отих пліток, які ви весь час чуєте.
Отже, йому відомо було, якими химерними звинуваченнями присмачуються розмови в його вітальнях.
– Я розповім вам святу правду! – Він підніс праву руку, немов закликаючи в свідки Бога. – Я народився на Середньому Заході, в заможній родині. Батьків моїх уже немає в живих. Виріс я в Америці, але вчився в Оксфорді, за сімейною традицією. Всі мої предки віддавна вчилися в Оксфорді.
Він скоса глянув на мене – і я зрозумів, чому Джордан Бейкер вирішила, що він бреше. Слова «вчився в Оксфорді» він проказав скоромовкою, немов боячись ними подавитися, немов вони вже колись застрявали йому в горлі. І сумнів цей підірвав мою довіру до нього, і я подумав: може, в його минулому і справді ховається якась зловісна таємниця?
– То ви з Середнього Заходу? – перепитав я, ніби недочувши. – Звідки саме?
– Із Сан-Франциско.
– Он як.
– Всі мої рідні померли, і я успадкував чималий капітал.
Сказано це було з такою урочистою скорботою, наче він і досі ще не міг примиритися з думкою про наглий кінець роду Гетсбі. Я навіть подумав був, чи не дурить він мене, але, глянувши на нього, переконався, що це не так.
– Якийсь час по тому я жив собі, наче молодий раджа, подорожував по столицях Європи – з Парижа до Венеції, з Венеції до Рима, – колекціонував коштовності, переважно рубіни, полював на великого звіра, займався трохи живописом, просто так, для себе, й намагався забути одну сумну історію, що сталася зі мною багато років тому.
Я насилу стримав недовірливий сміх. Розповідь його складалася з таких банальних, таких заяложених виразів, що в уяві моїй вона викликала тільки один образ: такого собі персонажа в тюрбані, що полює на тигрів у Булонському лісі, виділяючи з усіх пор тирсу замість поту.
– А потім почалася війна. Вірите, друже, я навіть зрадів їй – ліз під кулі, шукав смерті, та смерть мене не брала – я був мов зачарований. На фронт я пішов лейтенантом. В лісах Аргонна я з двома загонами кулеметників просунувся так далеко вперед, що обидва фланги в мене виявились оголеними – піхота залягла за півмилі позаду. Ми трималися там два дні і дві ночі, сто тридцять чоловік з шістнадцятьма «льюїсами», і коли наша піхота нарешті підійшла, то петлиці на трупах – на горах трупів перед нами – засвідчили, що ті солдати належали до трьох німецьких дивізій. Мене зробили майором, і всі союзницькі держави нагородили мене орденами – навіть Чорногорія, маленька Чорногорія з далеких берегів Адріатики!
Маленька Чорногорія! Він вимовив ці слова так, що вони зависли над ним у повітрі, й покивав їм головою, лагідно всміхаючись. Та його усмішка осягла всю бурхливу історію Чорногорії і висловила співчуття чорногорському народові в його героїчній боротьбі. Вона вмістила в себе оцінку всього того розвитку політичних подій, наслідком якого став цей дарунок від щирого сердечка Чорногорії.
Мою недовіру витіснив захват: