Принц України. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
тим обмірковував натяки щодо свого минулого. Він навмисно відволік увагу американців, аби отримати цю паузу. І врешті-решт, дійшов висновку, що в його минулому союзників могли зацікавити хіба що певні епізоди боротьби за утвердження самостійної Української держави або УНР. Але ж відтоді минуло вже чверть століття, в які вписалася Друга світова війна! Навіщо ж згадувати настільки давні справи…
– Містере Силенко!
– Так?
– Давайте не будемо заглиблюватися в сторонні питання, а нарешті почнемо розмову по суті…
– Згоден, не варто заглиблюватися в пустопорожні питання. Просто ваш же майор їх підняв. Не я, зауважте, а ваш майор.
– Добре, добре, забули про це. Адже є проблема, набагато більш суттєва особисто для вас: то як, згадувати нам про ваше більш віддалене минуле чи ні? Чи ви самі розповісте нам все, що нас цікавить?
«Овва, як же ці американці загострюють допит!.. Можливо, я помиляюся, але дуже схоже, що мене зараз спробують схилити до таємного співробітництва», – подумав Силенко. Але вголос мовив наступне:
– Перепрошую, лейтенанте, але я всіляко намагаюся зрозуміти ваші натяки, та все одно не розумію. Кажіть вже прямо, як воно є… Себто, перекладайте те, про що там бажає дізнатися ваш майор.
Американці ще трохи порадилися, сержант надрукував щось в протоколі, тоді перекладач запитав:
– Що ви можете розповісти про ваше життя в передвоєнній Польщі?
– А що там розповідати… – Силенко знизав плечима. – Волею долі опинившись у цій країні, закінчив Аграрно-лісовий інститут в Дублянах, після цього пішов працювати лісничим. Начебто все.
– А в особистому плані?
– Одружився. У нас народився син Микола. Життя як життя, – він знову пересмикнув плечима.
– І нічого прикметного?…
– Зовсім нічого! Та й життя те вже димом пішло: Польщу встигли завоювати, розділити і знов переділити, дружина померла, син загинув.
– Як загинув ваш син?
– Як і багато інших – на війні. Ми разом пішли служити в українську дивізію. От тільки я став інтендантом, щоб годувати, одягати і взувати людей, тоді як мій Микола… а-а-а…
Силенко проковтнув клубок, що підкотив до горла, примружив очі та прохрипів через силу:
– Перепрошую, мені трохи зле…
– Чому?
– Бо він там згинув. Там, під Бродами, маю на увазі. Вибачте, мені завжди важко про це говорити, і я не розумію, чому моє особисте горе настільки вас цікавить. Тому… давайте краще облишимо цю тему. Мені зле, так і поясніть своєму майорові.
Лейтенант кивнув і почав щось переказувати іншим. Цвіркнула друкарська машинка.
– Only one question,[22] – майор щось сказав (при цьому прозвучав зрозумілий географічний термін «Brody»), і лейтенант переклав:
– Наскільки нам відомо, ваш син загинув не під Бродами. Смерть наздогнала його набагато пізніше. Після того бою, і справді важкого для дивізії «Галичина», ваш син разом з іншими бійцями оточеного підрозділу
Тільки одне запитання (