Слава, слава пану,

      слава командору,

      воїну грізному,

      в битвах переможцю!

      Хай живуть Гусмани,

      хай живуть Хірони —

      вірним милостивці,

      смирним оборонці!

      У бою завзятім

      мавритан зборовши,

      із Сьюдад-Реаля

      він верта додому, —

      в Овечій Криниці

      вже його корогви.

      Дон Фернандо Гомес

      хай живе сто років!

      Я дякую шановній всій громаді

      за цю до мене явлену любов.

      Сеньйоре милостивий, всі ми раді

      заслужене віддати знов і знов.

      Завжди до вас прихильні криничани

      й мужі громадські просять без одмов

      дари прийняти скромні, що селяни

      в цей славний день зібрати спромоглись;

      більш добрості, аніж добра, в нас, пане,

      чимсь іншим надолужимо колись.

      Та ось ідуть заклечані підводи:

      на першім возі посуд – подивись;

      на другім – гуси доброї породи,

      бач, голови вистромлюють з-за грат,

      мов хочуть оспівать твої походи;

      он десять туш свинячих, ще й доклад —

      кров’янка там, і ковбики, й ковбаси

      приємний розливають аромат;

      сто каплунів – це теж кусочок ласий,

      сто курок – десь по них у хуторах

      сумують досі півні-ловеласи…

      Нема на наших конях пишних блях

      і всякої там збруї дорогої,

      та дорога нам щирість у серцях,

      і щиро вам даруєм ми напої —

      дванадцять добре сповнених міхів,

      що з ними ваші доблесні герої

      і голими в мороз на ворогів

      завзято підуть – сила сонцебризна

      кріпкіш за сталь покріпить вояків.

      Ще є тут сир та інша потребизна,

      що ми тобі приносимо у дар;

      прийми, здоров, усе і щиро визнай,

      що ти – сердець щасливий володар.

      Ще раз дякую. Ідіть

      в добрий час усі додому.

      Вам же по труді