---

Скачать книгу

---

пристрасть завжди ґречна,

      Твоя ґречність означає,

      Що надія не підманить,

      Що доб’юсь, чого жадаю.

      І якщо служіння вірне

      Будить ласку в серці дами,

      То й мої, гадаю, вчинки

      Гідні теж якоїсь дяки.

      Мабуть, бачила не раз ти,

      Як мене ти помічала,

      Що ношу я і у будні

      Те, що в свято одягаю.

      Тож кохання і убрання

      Ніби йдуть тим самим шляхом,

      Я б хотів перед тобою

      Бути повсякчас ошатним.

      Не кажу уже про танці

      Та про ніжні серенади,

      Що співав тобі надвечір

      І над ранок із півнями.

      Скрізь і всюди воздавав я

      Красоті твоїй пошану

      І правдивою хвалою

      Ворогів нажив немало.

      Як хвалив тебе, сказала

      Так Тереса з Беррокаля:

      «Є такі, що кажуть – ангел,

      Аж придивишся – то мавпа.

      Тільки вміє штучним блиском

      Додавать собі принади

      І фальшивою красою

      Хоч Амура отуманить!»

      Став я з нею сперечатись,

      А вона позвала брата,

      Брат мені тут кинув виклик, —

      Знаєш ти, що потім сталось.

      Я люблю не по-гультяйськи,

      Я тебе, моя кохана,

      Не зведу, не збаламучу, —

      Ні, я маю чесний намір.

      Церква нам готує узи,

      Петлі нам із шовку в’яже:

      Вдінь в одну свою ти шию,

      Я удіну в другу радо.

      А як ні, то присягаюсь

      Найсвятішими святцями,

      Що піду я з гір цих диких

      У обитель до монахів.

      На цьому пастух скінчив свою пісню. Дон Кіхот попросив його ще якої-небудь заспівати, та Санчо, якому вже спати хотілось, а не співів слухати, заперечив:

      – Ви б, пане, краще вже десь до спочинку мостилися. Де видано, люди напрацювалися тяжко за цілий день, а ви хочете, щоб вони вам усю ніч співали.

      – Я тебе розумію, Санчо, – сказав Дон Кіхот. – Ти все до бурдюка походеньки справляв, а після того дужче до сну тягне, аніж до музики.

      – Та сон же, хвалити Бога, усім людям милий, – відповів Санчо.

      – Ну, нехай і так, – сказав Дон Кіхот, – мостися собі, де хочеш, а моєму станові, як ти знаєш, більше личить чувати, аніж спати. Тільки перш перев’яжи мені вухо, Санчо, бо таки не в жарт розболілося.

      Санчо кинувся виконувати панського наказа, та тут один пастух, побачивши рану, сказав йому, щоб він не клопотався, бо в нього є такі ліки, що швидко тую рану вигоять. Тоді зірвав кілька листочків розмарину (а його там багато росло), пожував, змішав із сіллю, приклав Дон Кіхотові до вуха і перев’язав гарненько, запевнивши, що інших ліків і не треба буде, – так воно потім і вийшло.

      Розділ XII

      Що розповів пастух тим, хто був із Дон Кіхотом

      У цей час надійшов хлопець, що носив їм із села харчі, і сказав:

      – Хлопці, а ви знаєте, що в селі діється?

      – Ізвідки би мали знати? – озвався один козопас.

      – Так от, щоб ви знали, – вів далі хлопець, – сьогодні вранці помер відомий усім пастух, – він

---

Скачать книгу