Олена – вершниця зі списом. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
в дитинстві так ними не захоплювалася. Щось вирізала – голову, тулуб, ручки-ніжки, – зшивала дві половинки, наповнювала те ганчір’ям, і в неї виходили якісь маленькі ганчір’яні дітки. Соломонія їм очки-ротики малювала, вбирала лялечку в сорочечку, що її сама ж викроїла, пошила й вишила і називала таку ляльку своїм «синком». І часто колисала ляльку, як малу дитину, і наспівувала їй, аби «дитятко» спало й не коверзувало…
Дитя буде спати,
Котик – воркотати.
Ой на кота воркота,
На дитину дрімота.
А-а, люлі, люлі…
Чого тільки не робили князь і княгиня, щоб Господь дарував їм дитятко… Передавали дарунки церквам і монастирям, їздили до знаменитих святих на поклоніння, роздавали милостиню вбогим, милували закоренілих злочинців – нічого не виходило. Тоді вони чи не у відчаї звернулися до чародіїв і чаклунів та були готові заради появи спадкоємця поклонитися кому завгодно – не тільки Богу, а й чортам-бісам і дияволам. Зрештою, прийшла до Кремля в царські палати знаменита на всю Русь ворожка Степанида Рязанка, подивилася на царицю і коротко, але значуще, мовила, як вирок винесла: «Дітям не бувати!..»
А Соломонія ганчір’яні ляльки гойдає та знай своє наспівує: «А-а, люлі, люлі, люлі…»
Це князя Василія спершу насторожувало, а потім і дратувало. І він почав уникати княгині із ганчір’яною лялькою, що її вона видавала за свого синочка.
Зрештою князь махнув рукою на жону: хай тішиться ганчір’яними ляльками, все одно з неї користі ніякої, тож доведеться таки розлучитися та вдруге женитись. Але вже на такій, що неодмінно народить йому сина. Вирішивши так, князь уже більше не вагався: із Соломонією йому більше не жити, доведеться її в монастир відправити, а собі підібрати любоньку молоду та гарну, здатну народжувати дітей.
Василій III і звернувся до святих отців по дозвіл на розлучення з княгинею, жоною своєю законною перед Богом і людьми. І перед Руссю теж. А заразом прохав святих отців дозволити йому другий шлюб узяти з іншою жінкою. Але розуміння він знайшов лише в митрополита Данила. Інші первосвященики, зокрема й запрошений з Ліонського монастиря учений монах Максим Грек, виступили з осудом великого князя за гріховний намір. (Виходило так, що вони мимовільно стали на сторону його брата Юрія Івановича, який уже давно зазіхав на великокняжий престол.) Василій III разом із митрополитом Данилом і за допомогою світського й духовного судів почав позбуватися противників другого княжого шлюбу: Максима Грека засудили до ув’язнення у Волоколамський монастир, інших теж порозсилали у глухі краї.
І лише тоді великий князь отримав від митрополита Данила благословення на розлучення та на новий шлюб. Пострижена в монахині під ім’ям Софії, Соломонія Сабурова, п’ять років провела у засланні в Каргополі, а вже потім її перевели в Суздаль, у Покровський монастир. Буцімто там вона в один час із новою жоною Василія III, княгинею Оленою, і завагітніла (від кого? Не від Духа ж Святого?). І, як стверджували самі монахи, народила царського сина.
Василій не йняв віри почутому: як народила, вона ж безплідна?!