Подвійний капкан (збірник). Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
потай заздрив йому. Це ж треба: спортсмен дружить з лідеркою популярного шкільного музичного гурту.
Саме тому на великій перерві Оксана відвела Дениса вбік і стривожено сказала:
– Слухай, тут до мене двоє хлопців з мого класу підходило…
– Чого хотіли? – суворо запитав Черненко.
– Нічого особливого. Просили переговорити з тобою. Прямо до тебе чомусь не наважуються підходити, а до мене прийшли. Мовляв, скажи своєму…
– Так і говорять – «своєму»? – Черненка це потішило.
– Ну, так, – щоки Оксани ледь порожевіли. Їхні стосунки, виходить, офіційно визнані в школі. Кожній дівчині, навіть підлітку, приємно це усвідомити.
– Так, далі що? – діловито запитав Денис.
– Коротше, є в нашому класі такий собі Костик Жабинський. Нічого особливого собою не являє…
– Знаю я, як він виглядає. Що з ним таке?
– З ним – нічого. А ось хлопці від нього вже стогнуть. Перестріває їх після уроків, вимагає віддавати йому дрібні гроші.
– Віддають?
– Віддають, – зітхнула Оксана. – Один було спробував не дати, так Жабинський такого ляща відважив, аж носа розбив бідоласі.
Тепер настала черга Дениса зітхати.
– А оці твої однокласники не можуть зібратися гуртом і навішати Жабинському триндюлів? Їх же більше…
– Не суди всіх по собі, – повчально промовила Оксана, – не всі такі, як ти. Хтось не може битися, хтось просто не наважується вдарити людину. А загалом так завжди буває: один сильний тримає в покорі кількох слабших за себе.
– Не такий цей Жабинський вже й сильний, – знизав плечима Черненко. – Думаю, швидше, нахабний…
– Словом, хлопці просять, аби ти за них заступився, – підвела рису під розмовою Оксана.
– Та я розумію, – знову зітхнув Денис. – Добре, покажу їм, як це робиться. Проведу з вашим Костиком після уроків виховну розмову, хай заспокояться.
Задоволена Оксана побігла порадувати своїх приятелів вдалим завершенням переговорів. А Черненко теж був потішений: он як, виявляється, його поважають. Вже захисту просять.
Після уроків він порадив Оксані йти додому самій. Не треба, мовляв, їй дивитися, як відбуваються справжні чоловічі розмови. Дівчина не заперечувала, знизала плечима і попросила ближче до вечора подзвонити їй, щоб розказати, як усе пройшло. Кивнувши, Черненко відпустив подругу і почав чекати, поки зі школи вийде Жабинський.
Костик з’явився хвилин через п’ять. Відважив запотиличника якомусь хлопцеві, щось суворо сказав іншому, показавши при цьому кулака, а тоді підхопив сумку на плече і, задоволений собою, подався додому. Денис пішов за ним, намагаючись передчасно не привертати до себе уваги.
Коли Костик перейшов дорогу і завернув у найближчий двір, Черненко пришвидшив крок і гукнув його.
– Е, стій, чувак!
Жабинський зупинився, здивовано озирнувся на Дениса, перепитав:
– Я?
– Ти, ти, – кивнув Черненко, підходячи до нього впритул.
– Є