Подвійний капкан (збірник). Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
для удару. Відпустивши куртку, Денис зробив крок назад, потім – незграбне танцювальне па, і, рвучко смикнувши нападника, повернув його спиною до себе. Рука, таким чином, заломилася назад, Костик зойкнув від болю і мимоволі опустився на коліна. Цей больовий прийом Черненко свого часу довів до автоматизму.
– Отак, значить? – гнівно запитав він. – Отак ми говорити з тобою далі будемо?
– Пусти… козел… – скрегочучи зубами, прошипів Жаба.
– Треба сказати дядькові чарівне слово, – промовив Денис. – Знаєш чарівні слова?
– Пусти… бігом… бо…
– Що – «бо»? Бо-бо? Болить? Чарівні слова згадуй, недоумку!
– Б-будь ласка… – простогнав Костик.
– Ось так, – Черненко послабив хватку.
Жабинський звівся на рівні ноги. Рвучко підтягнувши противника до себе, Денис витер обличчя його курткою, а тоді, трошки повагавшись, відважив йому хльосткого ляпанця.
– Маєш раз, – Денис за мить хльоснув Костика ще й по другій щоці. – Маєш два. А це тобі, аби щоб назавжди знав, як плюватися. Маєш три!
Останній ляпанець свідомо прийшовся по губах. Удар вийшов надто сильним: з розбитої нижньої губи заструменіла цівка крові. Пустивши противника, Черненко промовив:
– Закон такий – до першої крові битися. Вважай, тобі пощастило. Тепер біжи додому і добре запам’ятай, що я тобі сказав.
Жабинський хотів щось сказати, але промовчав. Витерши кров тильним боком долоні, повернувся і подався геть. А Денис, задоволений відновленням справедливості, підхопив сумку і пішов у інший бік – додому.
Як і обіцяв, ближче до вечора подзвонив Оксані. Не вдаючись у подробиці, сказав: все в порядку, більше Жаба нікого не зачепить. Домовилися зустрітися, як завжди, завтра – ввечері Оксана саме збиралася на репетицію, а Денисові треба було допомогти мамі з молодшими.
Спати він того вечора лягав, цілком задоволений собою. Він навіть не підозрював, у яку халепу встиг ускочити, і не знав, скільки неприємностей принесе йому завтрашній день.
5. Катя і катакомби
У той самий час, коли в Києві Денис Черненко поновлював справедливість і виховував Костика Жабинського, в Одесі Максим Білан познайомився з однією дуже цікавою людиною.
Хоч день почався з неприємного випадку на вокзалі, більше нічого незвичайного того дня не трапилося. Навпаки, відбувалися виключно позитивні речі. Білани навідали своїх родичів – Джона та Людмилу Говардів. Сестри обнялися, Білан-старший та Джон міцно потиснули один одному руки. Нога дядька Джона вище коліна була закута в білосніжний гіпс, тому він сидів на ліжку, підклавши під спину кілька подушок. Джоновій бабусі-одеситці, на жаль, краще не стало, але й вона намагалася вийти до гостей. Жінки почали спільними зусиллями вмовляти її залишатися в ліжку, переконуючи, що вони й без неї зроблять справжній форшмак[2] – бабуся зберігала фамільний рецепт. Словом, у квартирі стояв звичайний одеський гармидер.
Максим, якому родичі ставили традиційні запитання типу: «як справи?», «як школа?»