Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
і кохається з ним, як він козаків у походи водить?
На душі було гірко і тривожно-безнадійно, і він відчував, що це лише початок чогось іншого. Лихого для нього та бридкого. І з останніх сил намагався себе переконати: хай Олена й не хоче дітей – вона й справді молоденька, тож гуляти раденька, – але почуття її до нього все ще щирі й правдиві.
Тож безтурботно, але тільки зовні, бо в душі була порожнеча, удавано хвацько замугикав пісеньку свого далекого парубоцтва; замугикав, дивлячись визивно в очі жоні, яка з подиву скинула стрілки брів на лоба:
А я парубок хоч куди,
Звик гуляти без журби.
Де дівчину чую,
Там і нічку заночую…
Вийшовши за немолодого гетьмана заради престижу, влади й багатства, слави та визнання, Олена для любові знайшла в Суботові молодика, готового заради неї на все.
Хто він – відомостей про нього історія не зберегла. Буцімто (а втім, не буцімто, а точно так) у Суботові той молодик був у Хмельницького управителем двору (виходить, як тоді казали – ключником). І був він нічого з себе, ставний, статуристий, чорнобровий і чорновусий, молодий – навіть за Олену чи не на десять із чимось років молодший, невгамовним у любові – а що ще жінці, та ще такій, як Олена, треба було? Гетьманша крутила з ним фіглі-міглі, але потайки. Все їм так миналося – до певного часу.
І так, здавалося, буде завжди, бо всі в Суботові були сліпими – так здавалося, тож ніхто і ні в чому гетьманші не запідозрить. Та й гетьман її кохає аж-аж, здається, щиро кохає. І вірить їй, тож за жарт учинити перелюб – не клопіт. Хай і далі водить своїх синків-козаків у походи, за щось там воює – це її не цікавило, а вона житиме своїм життям. А гулятиме ще довго. Доки – ха-ха! – молоденька. А молоденькою вона буде вічно. Та й будучи заміжньою за Хмельницьким, встигла побувати заміжньою ще й за Чаплинським – і нічого. Богдан їй і цей вибрик пробачив.
Отака вона щасна. То що їй може загрожувати?
Що смерть-загибель у неї вже за плечима і вже до неї приміряється, тоді про таке й подумати не могла, адже здавалася собі вічною… То інші гинуть, а її кістлява обмине. Як співають тутешні козаки: гуляй, душа, без кунтуша!..
Ключник завжди мав (посада зобов’язувала) ключі від комор панського маєтку, розпоряджався продовольчими та іншими запасами свого пана.
За це ключника Хмельницького Олена в першу чергу й запримітила – крім усього, він мав ключі й від полкової скарбниці. А вже закрутити голову такому ключнику їй, досвідченій в амурах, нічого не коштувало. І молодик, утративши розум та обережність, не лише задовольняв гетьманшу в любовних її забаганках, а ще й почав виносити зі скарбниці всілякі коштовності та передавав їх пані гетьманші. І довгий час їм це легко робилося, хоча старший гетьманів син Тиміш і насторожено бликав на мачуху, але вона була спокійна: ошукує гетьмана, ошукає й гетьманича. Спустошували вони скарбницю тоді, як гетьмана довго не було в Суботові – ходив у походи. Але, як кажуть, бере вовк, та й вовка візьмуть.
Взяли й Олену