Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур Смит
Читать онлайн книгу.
прийшов наступного ранку.
– Містере Гаррі, доктор Мак-Неб сказав мені, що ви не зможете рибалити в цьому сезоні. Я не маю права підводити замовників, які, прилетівши сюди за шість тисяч миль, знайшли б вас у шпитальному ліжку. Я не можу собі цього дозволити, тому дбаю про свою репутацію.
– Містере Кокер, від вашої репутації тхне так, як від тих небіжчиків, що їх ви тримаєте в задній кімнаті, – сказав я йому, і він поблажливо всміхнувся з-під золотої оправи своїх окулярів.
Але, безперечно, він мав рацію: мине ще чимало часу, поки я, нарешті, зможу повести «Танцівницю» на пошуки великої риби.
– Я раджу вам не хвилюватися, містере Гаррі. Як тільки вам стане краще, я знайду для вас кількох вигідних замовників.
Він знову заговорив про нічні рейси, про те, що комісія за одну подорож становитиме не менш як сімсот п’ятдесят доларів. Навіть у такому жалюгідному стані, як тепер, я міг би до цього взятися. Треба тільки провести «Танцівницю» туди й назад, якщо, звичайно, не вскочимо в халепу.
– Забудьте про це, містере Кокер. Я вам сказав, що віднині лише ловитиму рибу, та й по всьому.
Він кивнув, усміхнувся і, вдавши, ніби не почув, провадив далі:
– Один з ваших давніх клієнтів повсякчас запитує про вас.
– Тіла? Ящики? – поцікавився я.
Кажучи «тіла», я мав на увазі нелегальне перевезення людей на африканський материк або звідти, переважно політиків, які рятувалися від погоні чи намагалися радикально змінити панівний режим у своїй країні. У ящиках перевозили здебільшого зброю – це була торгівля в одному напрямку. За давніх часів її називали «біг з рушницями».
Кокер кивнув і сказав:
– Шість, п’ять, палиці можна взять.
У цьому контексті під палицями слід було розуміти слонові бивні. Широка, добре організована браконьєрська мережа систематично винищувала африканських слонів, які знайшли свій останній притулок у заповідниках і на племінних територіях Східної Африки. Схід ненаситно поглинав слонову кістку, підтримуючи на неї високі ціни. Швидкий човен і вправний шкіпер – ось і все, що було треба, аби перевезти цінний вантаж від річкових гирл через небезпечні прибережні води туди, де, погойдуючись на хвилях Мозамбіцької протоки, вже чекало якесь арабське судно.
– Містере Кокер, – промовив я стомленим голосом, – упевнений, що ваша матінка ніколи не знала, як звуть вашого батька.
– Його звали Едвардом, містере Гаррі, – сказав він, обережно всміхаючись. – Я сказав клієнтові, що ціни зросли. З огляду на інфляцію й подорожчання дизельного палива.
– І скільки вони пропонують?
– Сім тисяч зелених за одну поїздку.
Це було не так уже й багато, як здавалося, адже Кокер забирав п’ятнадцять відсотків собі. Потім треба було сплатити певну суму інспекторові Дейлі, щоб притупити на якийсь час його зір і слух. Крім того, Чаббі й Анджело належала додаткова плата за ризик – по п’ятсот доларів кожному за один нічний рейд.
– Забудьте про це, містере Кокер, –