Кишеня, повна жита. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
підтримав її й повів у хол. Крамп, готовий прийти на допомогу, крутився поруч.
– Треба дати їй бренді, – сказав він.
– Ти маєш рацію, Крампе, – підтримав його басовитий голос містера Дюбуа. – Принеси бренді. – А звертаючись до інспектора, він сказав: – Сюди.
Він відчинив двері ліворуч. Процесія увійшла туди: інспектор, Адель Фортеск’ю, Вівіан Дюбуа і Крамп із карафою та двома келихами.
Адель Фортеск’ю опустилася в м’яке крісло, затуливши долонею очі. Вона взяла келих, який подав їй інспектор, трохи відпила з нього й відсунула його вбік.
– Я не хочу цього питва, – сказала вона. – Я почуваюся цілком нормально. Але скажіть мені, щ з ним сталося? Либонь, напад? Бідолашний Рекс.
– То був не напад, місіс Фортеск’ю.
– Ви назвалися інспектором? – це запитання пролунало з уст Дюбуа.
Ніл обернувся до нього.
– Так, я інспектор поліції, – пояснив він люб’язним тоном, – інспектор Ніл із відділу кримінальних розслідувань.
Він помітив, як у темних очах співрозмовника з’явився вираз тривоги. Містерові Дюбуа зовсім не хотілося побачити перед собою інспектора з відділу кримінальних розслідувань. І навіть дуже не хотілося.
– Що сталося? – запитав він. – Якась лиха пригода?
Цілком неусвідомлено він поточився трохи назад, до дверей. Інспектор Ніл помітив його рух.
– Боюся, доведеться провести розслідування, – сказав він, звертаючись до місіс Фортеск’ю.
– Розслідування? Ви маєте на увазі – що ви маєте на увазі?
– Боюся, це для вас велика прикрість, місіс Фортеск’ю, – його слова прозвучали співчутливо, але з твердою переконаністю. – Але ми повинні якнайшвидше точно з’ясувати, що містер Фортеск’ю їв і пив перед тим, як вирушив на службу сьогодні вранці.
– Ви хочете сказати, він міг бути отруєний?
– Так, схоже, що був.
– Я в це не вірю. Ви, певно, маєте на увазі харчове отруєння?
Її голос упав на півоктави на останніх словах. Із непроникним обличчям, але й досі люб’язним голосом інспектор Ніл сказав:
– Даруйте, мем. А ви думали, щó я мав на увазі?
Вона пустила повз вуха його запитання й поквапно сказала:
– Але ми до цього непричетні, ніхто з нас.
– А ви можете говорити за всіх членів родини?
– Ні, звичайно… За всіх не можу…
Дюбуа сказав, демонстративно подивившись на свого годинника:
– Я мушу бігти, Адель. Мені страшенно шкода. З тобою буде все гаразд, чи не так? Я хочу сказати, що з тобою будуть дівчата й маленька Дав, і ти не будеш самотня…
– Ой, Вівіане, благаю тебе, не втікай.
То був майже благальний зойк, але він подіяв на Вівіана зовсім не так, як хотіла Адель. Він прискорив його втечу.
– Мені страшенно прикро, моя люба. Але в мене надзвичайно важлива ділова зустріч. До речі, інспекторе, я зупинився в готелі «Дормі Гаус». Якщо я вам… е… е… знадоблюся для чогось.
Інспектор Ніл кивнув головою. Він не мав бажання затримувати