Таємна історія. Донна Тартт
Читать онлайн книгу.
довелося побувати на екскурсії по м’ясокомбінату, і з того часу від м’ясних продуктів я переважно крутив носом; запах баранини мене не спокусив би й у набагато ліпших обставинах, а враховуючи мій нинішній стан, він узагалі здавався особливо відразливим. Двері на дах підпирав кухонний стілець, і з-за проіржавілого дверного полотна свистів протяг. Я ще раз наповнив склянку й підійшов до дверей ближче. «Вдихай глибоко, – думав я, – свіже повітря – це твій шанс…» Чарльз опік палець, вилаявся і грюкнув кришкою духовки. І, здається, не очікував побачити мене тут, у себе за спиною.
– О, привітулі, – промовив він. – Щось сталося? Тобі освіжити чарку?
– Ні, дякую.
Він зазирнув у мій посуд.
– Що тут у тебе? Джин? Де ти його викопав?
На кухню зайшов Генрі.
– У вас не знайдеться таблетки аспірину?
– Ось тут. Тобі налити чого-небудь?
Генрі вкинув пару пігулок у жменю, дістав ще кілька загадкових капсул із кишені й запив усе це склянкою віскі, яку йому запропонував Чарльз. Пляшечку з аспірином він залишив на буфеті, то я крадькома спробував і собі витрусити пару штук. Але це не пройшло повз увагу Генрі.
– Тобі зле? – по-доброму поцікавився він.
– Та просто голова розболілася, – відповів я йому.
– Сподіваюся, вона ж хоч не мучить тебе регулярно?
– Що? – встряв у розмову Чарльз. – Тут усі занедужали?
– Чому тут усі зібралися? – ображено озвався до нас із коридору лункий голос Банні. – Коли ми вже сядемо їсти?
– Зажди, Бане, ще хвилинка.
Коркоран неквапом зайшов на кухню й зазирнув через плече Чарльза, розглядаючи тацю з реберцями, які той тільки-но зняв із ґратки.
– Здається, вже готові, – промовив він, потягся по крихітний шматочок, узяв його за кісточку й заходився обгризати.
– Банні, не треба, я тебе прошу, – проказав Чарльз. – А то решті потім не вистачить.
– Ви ж мене голодом морите, – з повним ротом проплямкав Банні. – Я аж заслаб.
– То погризеш після всіх кісточки, – грубо відказав йому Генрі.
– Стули пащеку.
– Бане, справді, ну хоч хвилинку почекай, га? – не здавався Чарльз.
– Окей, – погодився Коркоран, але в ту ж мить поцупив іще одне реберце, коли Чарльз повернувся до нього спиною. По руці збігла цівочка рожевуватого соку й зникла десь у манжеті.
Я, мабуть, не сказав би, що вечеря не вдалась, але й пройшла вона не надто добре. Хоча я не зробив нічого тупого та не бовкнув нічого зайвого, все одно почувався забутим усіма та роздратованим. Я мало говорив і ще менше їв. Більшість діалогів крутилися навколо подій, у сутність яких мене ніхто не втаємничував, і навіть вставні репліки Чарльза, якими той намагався пояснити ті чи інші речі, не стали аж надто помічними. Генрі з Френсісом нескінченно сперечалися про відстань, на якій стояли солдати в шикуванні легіону: пліч-о-пліч (як стверджував Френсіс) чи за три-чотири фути один від одного (на думку Генрі). Ця дискусія спричинила ще