Спадкоємець. Сергій Залевський
Читать онлайн книгу.
вирішили покинути цю галактику, втративши в цій тривалій бійні більше трьох чвертей усіх обжитих систем і стільки ж населення. Добивши залишки вторгнення, вони разом зі своїми новими кораблями-захисниками, залишили майже зруйновану інфраструктуру своєї цивілізації і відправилися в довгу дорогу, покинувши галактику у пошуках нових вільних територій. Принаймні, відтоді валлі більше не зустрічали своїх учителів, як не шукали – себе вони зараховували до космічних блукачів, бродяг, які не мають своїх планет, і не прив'язаними ні до кого і ні до чого. Їх літаючі міста-фортеці забезпечували своїх мешканців усім необхідним: власні величезні фітофабрики, оранжереї, переробні лінії – у міру розвитку самі валлінги своє місто поступово розширювали, добудовували і видозмінювали, підлаштовуючи його під загальну кількість населення, що мешкає в ньому.
Бродяги мало чому встигли навчитися у своїх наставників, але подальший хід передачі знань урвався під час цієї епічної втечі їх учителів з галактики. Тому, усі існуючі на даний момент літаючі фортеці, де, як правило, мешкав один клан блукачів, продовжувала свій нескінченний політ у пошуках зниклих Де’галір, як джерела нових можливих знань і технологій. Але йшли віки, тисячоліття, а успіхів в цих пошуках не було: вдавалося лише іноді натрапляти на напівзруйновані об'єкти тих, що пішли, де знаходилися речі або банки даних. Довгий час бродяги були одноосібними хазяями галактики, проте останні пів тисячоліття їм регулярно попадалися нові мешканці космосу, які називали себе людьми, а їх цивілізація називала себе людством. Що сильно дивувало валлінгів, то ці люди були анатомічно повними копіями їх учителів, які зникли, але в технічному сенсі набагато слабкіше за самих кочівників.
Спочатку валлі не надали значення їх появі, але з кожним поколінням самих блукачів, ці істоти відверто швидко прогресували і освоювали космос, не лякаючись літати по ньому на своїх примітивних апаратах. А за останні дві сотні років люди сильно прискорилися у своєму розвитку, знайшовши в останках споруд і планет деякі вироби їх наставників. Зараз це людство володіло технологією міжзоряних стрибків, деякими типами озброєнь, і, що важливо, способом виготовлення і застосування нейросимбіонтів, які вони чомусь називали нейромережею. Звичайно, до рівня розвитку валлінгів, людям було ще далеченько, але вже зараз ці організми, які так швидко плодяться, занадто спритно освоювали придатні для життя планети і мигтіли у них, валлінгів, під ногами.
Спочатку це бавило бродяг, але дедалі сміливіше і нахабніше стали поводитися ці люди: навіть траплялися спроби нападів на фортеці. Хоча різниця в технологічному розвитку давала про себе знати і втрати несли доки ці зухвалі істоти, де особливу наполегливість і нахабство мав один з різновидів цих «людей» – ці кольорові організми називали себе хаманцями. На жаль, і це усвідомлював хранитель п'ятого рангу, таке положення продовжиться ще недовго: років сто максимум, і ці люди знайдуть