Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя. Девід Сьюзен
Читать онлайн книгу.
чуттєвому змішуванню в моєму мозку: дивись, пам’ятай, відчувай, слухай, реагуй – і все це разом.
Однак цей же неймовірний механізм змішування готує нас до потрапляння на гачок. Добре, що в нинішньому світі всі наші проблеми й навіть більшість загроз невиразні й мають довготерміновий характер: це вже не «Йой! Змія!». Це здебільшого: «Чи безпечна моя робота?», «Чи вийду я на пенсію без достатніх грошових накопичень?», «Невже моя донька так втюхалася в того лайдака Петерсена, що й оцінки почали гіршати?». Однак через асоційовані емоції наші думки, навіть найпоміркованіші сценарії «зрізів життя», що проектуються в голові – подружжя старіє, дівчина-підліток закохалася, – стають спусковими гачками, що на автопілоті запускають реакції сильного неспокою, страху, відчуття негайної загрози.
Ось як випадкова думка може перетворитися на постійний гачок:
внутрішнє базікання + змішування думок + емоційний удар = на гачку
1. Усе починається з дослуховування до ВНУТРІШНЬОГО БАЗІКАННЯ…
Кілька днів ми з Джейн не спілкувалися як мати з дочкою. Я не завжди маю на це час. Мені слід більше з нею бувати. Але як же встигнути, якщо кінця-краю немає роботі? Мішель Сміт знаходить час на теплі стосунки з донькою. Вона така гарна мати. У неї чітко виписані всі пріоритети. А що зі мною? У мене все не так.
2. Внаслідок ЗМІШУВАННЯ ДУМОК базікання переплітається з пам’яттю, зоровими образами, символами…
Погляньте-но на мою маленьку донечку. Вона так швидко підростає. Я й досі відчуваю запах перекуски, яку мати готувала, коли я поверталася зі школи. Мені й для Джейн слід пекти смаколики. Я вже бачу, як вона закінчує школу та йде з дому з отим лайдаком Рікі Петерсеном і ненавидить мене. Чому клієнт надіслав імейл про роботу в суботу? Я йому зараз скажу все, що думаю про нього. І НІ, ДЖЕЙН. Я НЕ МОЖУ ПІТИ З ТОБОЮ ПО КРАМНИЦЯХ. МЕНІ ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ. ТИ НЕ РОЗУМІЄШ?
3. Додайте ЕМОЦІЙНИЙ УДАР…
Невже я справді таке бовкнула коханій дитині? Відчуваю свою провину. Я помиратиму сама, бо донька мене ненавидить. Колись я любила свою роботу, але тепер ненавиджу її, вона відбирає в мене час, призначений для сім’ї. Я – нікчемна й нещасна невдаха. Моє життя змарноване.
Емоційний удар – один із багатьох «спеціальних ефектів», що надають несамовитої сили сценаріям, які ми пишемо, аби наше життя було змістовним, навіть якщо сюжет – суцільна вигадка. Поет Джон Мільтон[15] підсумував це ще в XVII ст.: «У розуму своє місце, і сам він може небо перетворити на пекло і пекло – на небо». А у світі влучних афоризмів є й таке: «Якби бажання були крильми, то й свині літали б». Тим часом розум створює власний всесвіт, і ми не можемо розв’язувати наші проблеми лише через твердження й позитивне мислення. І, звичайно, рішення Нової доби, коли на проблеми ставлять смайлики, ці проблеми тільки поглиблює. Отже, питання поступу звучить так: «Хто керує – думка чи той, хто думає?»
Почасти
Milton, J. (2009). Paradise lost. New York: Penguin Classics (original work published in 1667).