Максимум успішності. Стратегії і навички для розкриття прихованого потенціалу. Брайан Трейсі
Читать онлайн книгу.
Через такий підхід ці люди насправді не надто люблять і не поважають себе самих.
Немає потреби казати, що люди з оптимістичним світоглядом зазвичай моторні й жваві будівники й творці майбутнього. Переважно вони позитивні й веселі, і вважають світ чудовим місцем для життя. Цей позитивний підхід спонукає їх оптимістично й конструктивно реагувати на неминучі злети й падіння в повсякденному житті. Головний напрямок вашого шляху до успіху – це розвиток і підтримка саме такого доброзичливого, або позитивного, погляду на світ.
Імовірно, найбільші ментальні перешкоди, які будь-коли вам доведеться долати, – це ваші власні самообмежні переконання. Це ті ваші переконання, які в певний спосіб обмежують вас, зупиняють і стримують. Часто вони спонукають вас бачити те, чого насправді не існує.
Ви можете відчувати обмеженість власних знань, бо отримували середні чи погані оцінки в школі. Можете переконати себе, що ваш творчий хист чи здатність вчитися, чи запам’ятовувати обмежені. Можливо, відчуваєте, що ви аж ніяк не цікава особистість чи не вмієте заробляти гроші. Декотрі люди вважають, що не здатні позбутися надлишкової ваги, кинути курити чи стати привабливими для представників протилежної статі.
Але хоч у що б ви вірили, якщо вірите в це досить сильно, це стає вашою реальністю. Ви рухаєтеся, розмовляєте, поводитеся і спілкуєтеся з людьми у спосіб, який відповідає вашим переконанням. Навіть якщо ваші переконання цілком неправильні, якщо ви вірите в них, то для вас вони істинні.
Я стримував себе й продавав себе дешево, як робить це чимало людей, бо не здобув середньої освіти. Я дивився на випускників університетів із захватом і повагою. Несвідомо я погодився з тим, що моє майбутнє обмежене. Через це переконання я ставив собі тільки обмежені цілі й не дивувався, не досягаючи їх. Зрештою, я ж погано навчався в школі – а чого ви очікували?
Одного разу я прочитав реальну історію про хлопця з маленького містечка, який закінчив школу лише з відмінними оцінками. Він подав заяву на вступ до університету штату. Як і іншим абітурієнтам країни, йому довелося здати вступний тест. За декілька тижнів він отримав листа від приймальної комісії, у якому його повідомили, що він набрав у тесті дев’яносто дев’ятий процентиль і його зарахували на навчання.
Він зрадів, але існувала одна проблема. Він не знав про процентилі й помилково виснував, що дев’яносто дев’ятий процентиль – це його коефіцієнт інтелекту. Він знав, що середній коефіцієнт інтелекту – сто, і вирішив, що з таким «обмеженим» інтелектом ніколи не зможе навчатися на університетському рівні.
Протягом першого осіннього семестру він завалив (або майже завалив) кожний предмет. Зрештою, керівник запросив його до себе й запитав, чому він так погано навчається.
– Ну, – сказав студент, – ви не можете звинувачувати мене. Мій коефіцієнт інтелекту – лише дев’яносто дев’ять.
На столі керівника лежала особиста справа студента.
– Чому