Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.

      Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:

      «Біль невимовний мені роз'ятрити велиш ти, царице.

      Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,

      5 Й царство їх гідне плачу, – я сам всі ті бачив нещастя,

      Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,

      Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,

      Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.

      Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі

      10 Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди

      Наші й почути про Трої останню недолю, – хоч серце

      Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,

      Я починаю: Данайські вожді, як війна їх зломила

      Й щастя покинуло – років-бо ж стільки минуло, – натхнені

      15 Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,

      Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву

      В дар за щасливу дорогу лишили, – пішла така чутка.

      Потім самі замикають таємно героїв громаду,

      Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,

      20 Цілу його глибину наповняють узброєним військом.

      Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,

      Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;

      Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.

      На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;

      25 Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.

      Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.

      Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,

      Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.

      Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,

      30 Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.

      Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;

      Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає

      В замок його затягнуть, серед мурів поставить.

      Були це Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.

      35