«Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних

      Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське

      Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці

      390 Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;

      Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,

      Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.

      Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.

      Їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,

      395 Птах наполохав Юпітерів;[21] от вони довгим рядочком

      Вже осідають на землю або на осілих, здається,

      Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають

      Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,

      Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,

      400 Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;

      Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить».

      Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,

      Коси божисті у неї на тім і якийсь божественний

      Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня

      405 В світлості повній з'явилась. А він, лиш пізнав свою матір,

      Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:

      «Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими

      Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись

      Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?»

      410 Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару

      Їх загорнула, ідучих, запоною мряки покрила,[22]

      Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,

      Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.

      Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо

      415 Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки

      Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,

      Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.

      Ті завернули тим часом туди, куди стежка вела їх,

      Вже й на пагорб зійшли, що над місто й твердиню сусідню

      420 Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно

      Тут лише хижі стояли; з брам, із брукованих вулиць,

      З руху гучного на них дивувався. За діло взялися

      Палко тірійці. Одні для твердині там мури будують,

      Інші – котять каміння руками; ці під будову

      425 Площу рівняють, а ті борозною їй межі обводять.

      Суддів уже вибирають, начальників, раду священну.

      Пристань влаштовують інші, ті закладають фундамент

      Для побудови театру, а ці – величезні колони

      Тешуть із скель, майбутні готуючи сцени окраси.

      430 Так, наче бджоли на луках квітчастих улітку працюють

      В сонячній спеці, як рій молодий вилітати вже має,

      Або тоді,