---

Скачать книгу

---

місту розвіяли їх, надбігають.

      Перші вони і щити пізнають, і підмінену зброю;

      Зраджує в мові різниця;[41] пропало все, – в них перевага.

      Перший Кореб від руки Пенелея при вівтарі самім

      425 Збройногрізної богині упав і Ріпей, з-поміж тевкрів

      Найсправедливіший, був-бо він правди найбільший

      поборник (Але судилось не те йому); впали Гімант і Гіпаніс,

      Їх свої рідні убили. Й тебе від загину не встигла,

      Панте, побожність велика твоя врятувати, ні навіть

      430 Cвітлий вінець Аполлона. Ти, попеле Трої й останній

      Пломінь життя моїх рідних, ви свідками будьте, що в вашій

      Хвилі останній я стріл і пригод не злякався данайських;

      І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже

      Доля таке присудила. Тоді завертаємо звідти

      435 Я, і Іфіт, і Пелій зі мною (Іфіт із них старший

      Віком, Уліссом був ранений Пелій), до дому Пріама

      Разом прямуємо, звідти-бо чуємо крики. Тут щойно

      Бій розгорівся великий, неначе б ніде не було вже

      Іншого бою й ніхто вже й не гинув у цілому місті;

      440 Cічу завзяту побачили ми, як оселі данайці

      Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитів, облягають[42]

      В дверях пороги, до стін приставляють драбини і лізуть

      Аж на одвірки щаблями, лівицею щит наставляють

      Як охорону від списів, правицею ж кроков сягають.

      445 З другого боку дарданці зривають і вежі, й покрівлі

      Цілі з домів, як побачать, що все вже пропало, щоб ними

      Аж до хвилини останньої замість знаряддя боротись;

      Сволоки, золотом ковані, предків старинні прикраси,

      Тягнуть зі стелі, а інші, кинджали загострені взявши,

      450 Всі обсадили пороги й їх строєм тісним захищали.

      Дух свій піднісши, йдемо в оборону ми царського дому,

      Поміч героям нести і додать переможеним сили.

      Двері були потайні, і пороги, і хід для домашніх Межи

      Пріама палатами, скриті одвірки в затиллі.

      455 Ними-то звикла була Андромаха сердешна ходити,

      Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб відвідать

      Свекрів і Астіанакта, синочка, до діда водити.

      Лізу туди аж на верх я покрівлі найвищої, звідки

      Кидали списи рукопаш тевкри нещасні даремно.

      460 Cкраю там башта стояла, що гребнем вершини своєї

      Аж до зірок піднімалась, і з неї на Трою дивитись

      Звикли вони, на флот і на табір данайський. Її-то

      Ми доокола залізом підважуєм, там, де в найвищім

      Поверсі споєння вже попустило й хиталось; з підвалин

      465 Давніх виважуєм і вивертаємо. Скинена раптом,

      Валиться з гуком і широко шереги криє данайські.

      Вслід їм і інші підходять. Тепер вже ніщо не вгаває,

      Ані каміння, ні інше знаряддя…

      А у передсінку самім, на першім порозі лютує

      470 Пірр, аж виблискує сяйвом на ньому озброєння мідне.

      Наче той вуж, що отруйного зілля наївся й на світло

      Виповз, набряклий узимку, в холодній землі він ховався,

      Нині ж він,

---

Скачать книгу