Може, спитаєш мене, яка була доля Пріама?

      Він, як побачив і міста руїни, й розбиті угледів

      Мури, й пороги будівель, і ворога в серці покоїв, —

      Зброю старий, хоч одвик вже від неї, бере на тремтячі

      510 З старості плечі даремно, прив'язує меч без потреби

      Й сміло впадає на лави густі ворогів, щоб загинуть.

      В самій середині замку, під небом відкритим, жертовник

      Розмірів був величезних, і лавр був старий біля нього,

      Що похилився над ним і заслонював тінню пенатів.

      515 Коло жертовника сіли Гекуба із дочками разом,

      Пообнімавши даремно подоби богів, як голубки,

      Що хуртовина їх чорна застала. Уздрівши Пріама,

      Як надівав молодечу він зброю на себе: «Нещасний

      Мій чоловіче, яка це жахлива прийшла тобі, – каже, —

      520 Думка – цю зброю надіти? Куди розігнавсь? Не такої

      Треба усім нам підмоги тепер, не таких оборонців!

      Все-бо пропало, хоч був би мій Гектор отут в цій хвилині.

      Ближче сюди підійди, нас жертовник оцей урятує[44]

      Всіх, або всі ми загинем». Слова ці рішучі сказавши,

      525 Старця до себе веде і на місці святому садовить.

      Миті цієї Політ із кривавих рук Піррових вирвавсь,

      Син Пріамів, між списів ворожих, крізь довгі підсіння

      І по порожніх світлицях тікає, і кров'ю їх кропить.

      Пірр розігнався за ним, запалившись, і хоче смертельно

      530 Зранить; ось-ось уже вхопить рукою, вже списом проколе.

      Він же, проте, до батьків лиш добіг, і упав перед ними,

      І на очах у них вилив життя своє крові струмочком.

      Тут і Пріам, хоч самому і смерть заглядала у вічі,

      Видержать довше не міг, щоб лютим не вибухнуть гнівом.

      535 «Ох, за цей злочин, – гукає, – що ти учинив, якщо є десь

      Правда на небі, яка усілякої кривди пильнує,

      Гідну подяку дадуть тобі й плату належну богове.

      Ти спричинивсь, що я, батько, на сина загибель дивився, —

      Батьківський зір осквернив душогубством. Ахілл, про якого

      540 Брешеш, що був твоїм батьком, до ворога свого Пріама

      Все ж не поставився так. На мої-бо гарячі благання

      Правда озвалася в ньому, й мені він бездушнеє тіло

      Гектора дав поховати, й мене відпустив в моє царство».

      Так промовляє дідусь і без розмаху ратище кволо

      545 Кидає. Глухо відбилось воно від щита і повисло,

      Не