Історія Лізі. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
Вона не знала, звідки їй про це відомо, проте не сумнівалася, що саме так воно і є. – Вони тримають їх у себе двадцять чотири години, я думаю. Можливо, сорок вісім.
– А вони можуть робити це без дозволу?
– Якщо людина не скоїла злочин і її не привели копи, то не думаю.
– Може, тобі слід зателефонувати своєму адвокатові і з’ясувати точно. Тому хлопцеві з Монтани.
– Монтаною його звуть, і він зараз, мабуть, удома. Проте його домашнього телефону в довідниках немає. Він записаний у моєму нотатнику, але я залишила його вдома. Дарло, я думаю, нам треба відвезти її до Меморіальної лікарні Святого Стефана в Но-Саупа, й вона там буде о’кей.
Но-Саупа – так місцеві жителі називали Норвей-Саут і Париж у сусідньому Оксфордському окрузі, два сусідні містечка, які були також не більш як за день автомобільної їзди від інших придорожніх населених пунктів із не менш екзотичними назвами, такими як Мехіко, Мадрид, Ґілеад, Китай і Коринф. На відміну від міських лікарень у Портленді та Левістоні, невеличка Меморіальна лікарня Святого Стефана була сонним і тихим місцем.
– Я думаю, вони перев’яжуть їй рани на руках і дозволять нам забрати її додому без особливих проблем, – сказала Лізі. – Якщо тільки…
– «Якщо тільки»?
– Якщо тільки ми захочемо забрати її додому. І якщо вона захоче поїхати з нами. Я маю на увазі, ми не станемо брехати й вигадувати якусь історію, гаразд? Коли вони запитають, що сталося, – а я певна, вони запитають, – ми розповімо правду. Так, вона робила це й раніше, у стані депресії, але це було давно.
– П’ять років – це не так уже й давно.
– Усе відносно, – сказала Лізі. – І вона може пояснити, що її багаторічний бойфренд щойно приїхав до міста з новою дружиною, а тому вона почуває себе препогано.
– А якщо вона не захоче говорити?
– Якщо вона не захоче говорити, Дарло, то я думаю, вони затримають її принаймні на двадцять чотири години, і ми обидві дамо їм на це дозвіл. Тобто я хочу сказати, невже ти захочеш, щоб вона повернулася сюди, якщо вона досі перебуває на якійсь іншій планеті?
Дарла трохи подумала, зітхнула й похитала головою.
– Я думаю, багато залежатиме від самої Аменди, – сказала Лізі. – Насамперед треба її добре вимити. Я сама стану з нею під душ, якщо буде треба.
– Справді, – сказала Дарла, провівши долонею по своєму коротко підстриженому волоссю. – Мабуть, треба почати з цього.
Несподівано вона позіхнула. Це був напрочуд широкий позіх, що виставив би напоказ її мигдалеподібні залози, якби вона досі їх мала. Лізі подивилася на темні півкола під її очима і зрозуміла щось таке, що могла б зрозуміти значно раніше, якби не дзвінок від «Зака».
Вона знову взяла Дарлу за руки, легенько, але наполегливо.
– Місіс Джонс телефонувала тобі сьогодні?
Дарла подивилася на неї з похмурим подивом.
– Ні, моя люба, – відповіла вона. – Вона зателефонувала мені вчора. Учора надвечір. Я приїхала, перев’язала її рани,