Червоний горобець. Джейсон Метьюз
Читать онлайн книгу.
СВР як оперуповноважена. Не було жодних затримок. Центр уже давно надав необхідні дозволи.
Її допустили до оперативної підготовки, до «реальної сталі», до Гри: вона перейшла в особливу фазу, останню стадію лялечки, перш ніж вилетіти у світ, щоб служити Батьківщині. Час минав непомітно для неї. Здавалося, пори року змінювалися, а вона й не знала. Уроки, лекції, лабораторії, співбесіди налетіли в запаморочливому потоці днів.
Почалося все з безглуздих предметів. Саботаж, вибухові речовини, інфільтрація, усьому цьому почали навчати ще при Сталіні, коли війська вермахту оточили Москву. Потім з’явилося більше практичних занять, справжня робота. Вона вигадувала легенди, шифрувалася, ховала сліди, прокладала маршрути для виявлення ворожого спостереження на вулиці, знаходила сховки, передавала секретні повідомлення, знаходила явки, місця зустрічей, проводила зустрічі з агентами, будувала підходи до вербування. Вона практикувалась у маскуванні та роботі з цифровими комунікаціями, вивчала сигнали й таємні склади зброї. Те, як вона запам’ятовувала деталі, як учила все, приголомшувало.
Інструкторів з рукопашного бою вражали її сила та рівновага. Їх дещо тривожила її постійна напруженість і те, як вона відмовлялась лишатися на підлозі після кидків. Усі чули про інцидент у «лісі», тож чоловіки в класі пильно стежили за її руками та колінами й захищали свою матню, ставши з нею у спарингу. Вона бачила їхні обличчя, бачила зелене дихання їхньої незгоди та страху, доки вони сопли й бурчали в залі. Ніхто добровільно до неї не підходив.
Практичні уроки продовжувались. Її привозили в центр Москви, на вулиці, які слугували живими аудиторіями для відточення основ конспірації, вивчених у брудних кабінетах побіля Ясенєва. Інструкторами з вуличної конспірації ставали старі шпигуни, декому з яких було за сімдесят, і вони вийшли на пенсію десятиліття тому.
Чим складнішими були вправи, тим важче їм було встигати за Домінікою. Вони дивились, як пружні ноги балерини без упину крокують мерехтливими московськими тротуарами. Ледь помітна неприємна кульгавість після гіпсу зникла. Вона була налаштована на успіх. Її обличчя блищало від поту, а сорочка змокла й потемніла між грудьми та біля ребер.
На вулиці їй допомагали кольори. Сині та зелені тони команд у вантажівках для стеження допомагали помічати їх серед натовпів на широких бульварах. Вона водила команди спостереження за носа, ретельно прораховувала час для входу чи виходу з людних платформ метро, зустрічалася з навчальними агентами на брудних сходових майданчиках опівночі, контролювала зустрічі, читала їхні думки. Старигани кривили обличчя й бубоніли: «Фанатичка». А вона сміялася з них, красуня з акуратно зібраним на потилиці волоссям, рівними плечима, вона потайки бачила кольори їхнього захеканого схвалення. Годі вам, старі динозаври. Ці грубі старигани в душі любили її, і вона це знала.
Старезні інструктори мали навчити її, за яких умов доведеться працювати закордоном,