Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон
Читать онлайн книгу.
на запрошення панни Дарнуей. Але якщо хочете знати мою думку, що ж, охоче її оприлюдню. Звісно, ніякого прокляття Дарнуеїв немає, і ніщо не заважає вам одружитися за власним вибором. Жодній людині не може бути призначено зробити навіть найменший гріх, не кажучи вже про такий страшний, як убивство чи самогубство. Вас не можна змусити чинити проти совісті тільки тому, що ваше прізвище Дарнуей. У будь-якому разі, не більше, ніж мене, бо моє – Браун. Прокляття Браунів, – додав він не без іронії, – або ще краще – «зловісний фатум Браунів».
– І ви, – здивувався австралієць, – радите мені саме так думати про це?
– Раджу вам думати про щось інше, – весело пояснив священик.
– Чому ви покинули перспективне мистецтво фотографії? Куди подівся ваш апарат? Тут, унизу, певна річ, занадто темно, але на горішньому поверсі, під широкими склепіннями, можна влаштувати чудову фотостудію. Кілька робітників миттю спорудять там скляний дах.
– Та що ви! – запротестував Вуд. – Уже від вас я найменше чекав такого блюзнірства стосовно прекрасних готичних склепінь! Вони – чи не найкраще з того, що ваша релігія дала світові. Здавалося б, ви маєте з повагою ставитися до архітектури. І ніяк не збагну, звідки у вас така пристрасть до фотографії?
– У мене пристрасть до денного світла, – відповів патер Браун. – Особливо тут, де його так мало. Фотографія ж пов’язана зі світлом. А якщо ви не втямили, що я готовий зрівняти з землею всі готичні склепіння в світі, щоб зберегти спокій хоча б однієї людської душі, то ви знаєте про мою релігію ще менше, ніж вам здається.
Австралієць зіп’явся на ноги, немов відчув несподіваний приплив сил.
– Оце я розумію! Ось справжні слова! – заволав він. – Хоча, зізнатися, ніяк не очікував почути таке від вас. Знаєте що, любий патере, я ось візьму і зроблю одну штукенцію – доведу, що ще не зовсім втратив глузд.
Старий слуга не зводив з нього переляканого, настороженого погляду, немов у бунтарському пориві молодика зачаїлася загибель.
– Боже, – пробурмотів він, – що ви хочете зробити?
– Сфотографувати портрет, – відказав Дарнуей.
Не минуло, проте, і тижня, а грозові хмари катастрофи знову нависли над замком і, затьмаривши сонце розсудливості, до якого марно звертався священик, знову занурили господу в чорну темряву долі. Обладнати студію виявилося зовсім неважко. Вона нічим не відрізнялася від будь-якої іншої студії – порожня, простора і наповнена денним світлом. Але коли людина потрапляла туди відразу з тіні нижніх кімнат, їй починало здаватися, що миттєво перенеслася з темного минулого в блискуче майбутнє.
На пропозицію Вуда, котрий добре знав замок і вже відмовився від своїх естетичних претензій, невелику кімнату, вцілілу серед руїн другого поверху, перетворили в затемнену лабораторію. Дарнуей, віддалившись від денного світла, подовгу порався тут при світлі червоного ліхтаря. Вуд якось сказав сміючись, що червоне світло примирило його з вандалізмом – тепер ця кімната з кривавими відблисками на