Отроки княжича Юрія. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
завидний спокій, неначе більше нічого не робив, аніж лише їздив до тієї Твері і назад.
– На тебе, воєводо, ми покладаємо відповідальність за безпеку нашої невістки, – продовжив Лев Данилович. – Для цього ти можеш взяти свою дружину.
– Всю? – вихопилося у Гліба.
– Всю. Тим більше, що дорога далека. Проляже через землі монголів.
На тому і відпустили. Гліб з Богумилом покинули залу. У кімнаті, де звичайно чекали слуги, щоб за першим покликом предстати перед князем, вони зупинилися.
– Твер, а це далеко? – запитав Гліб.
Він не мав найменшого уявлення, де лежить ця невідома земля.
– Далеко, – підтвердив Богумил.
– А як далеко?
– Ти в Києві був?
Гліб заперечливо похитав головою.
– До Києва далеко. А Твер ще далі. Але не хвилюйся, з нами буде посланець тамтешнього князя. Що-що, а дорогу він знає.
У цей час двері відчинилися і увійшов Юрій. Вигляд княжич мав винуватий.
– Юрію, ти міг би вибрати собі жону десь ближче? – з докором сказав Богумил.
– Тобі добре. І Глібові також добре, – відказав Юрій. – Котру захотіли – ту і вибираєте. А ми, князі, насамперед повинні думати про державні справи. Тому батько і змушений шукати мені жону з княжого роду. А князі, як вам відомо, через обійстя не живуть.
Юрій махнув рукою.
– Та що я вам розказую! – сказав він. – Вам не зрозуміти.
– Та куди нам! – мовив Богумил. – Нам залишається лише ковтати слюньки і вирушати Бог знає куди! До речі, скільки часу ти можеш витримати без жіночого товариства?
– Тобто?
– Скільки часу нам з Глібом дає князь на те, щоб князівна була у Львові? До речі, як її звати?
– Ксенія Ярославна, – сказав Юрій і почервонів.
Це не могли не помітити Гліб з Богумилом.
– Батько не обмежує вас у часі, – продовжив Юрій. – Вирушите ви одразу ж після Великодня.
– Навіщо так довго чекати? – здивувався Гліб.
– Нехай підсохнуть наші жахливі дороги. Вже монголи застрягали у болотах, тому й наступають головно лише влітку і зимою, а ось уже сорок років ніхто майже і не їздить на схід. Нехай підсохне. А тепер я хочу познайомити вас з вашим провідником.
Посла тверського князя Святослава звали Михайлом, і він жив в одному з чисельних будинків, що утворювали комплекс Нижнього замку. Тверський посол виявився досить-таки молодим чоловіком, лише дещо старшим за Богумила, і мав деякі азіатські риси, які дозволили русичам допустити, що хтось у Михайла – чи батько, чи мати – був з монголів.
Тим не менше, Михайло виявився веселою балакучою людиною і, з всього видно, любив компанію. Він прибув у Львів ще два місяці тому у найлютіші морози. Відтоді безвиїзно сидів у хатині, відведеній йому і супроводжуючим його воїнам, спочатку чекаючи князя Лева з польського походу, потім його княжого рішення. Тому появу княжича Юрія у супроводі Богумила і Гліба прийняв як хороший знак.
Юрій відрекомендував