Хтозна-коли серед численних ньоґо й кої[4] – дружин і наложниць Імператора – була одна особа не вельми знатного роду, яка здобула собі його особливу прихильність.

      Ті з них, що від самого початку, ставши на службу в Імператорському палаці, самовпевнено вважали себе гідними такої ласки, від заздрощів зненавиділи її за таку зухвалість. А ще більше не могли заспокоїтися наложниці, що були однакового або нижчого від неї походження. Те, що вона зранку і ввечері прислужувала Імператору, їх вкрай дратувало, і це, напевне, накликало на неї стільки злості, що вона занедужала й усе частіше проводила дні в батьківському домі, та все одно, щораз більше жаліючи її, Імператор, незважаючи на людський осуд, так ласкаво з нею обходився, що міг би стати недобрим прикладом для майбутніх поколінь.

      Найвищі вельможі й середня знать несхвально відводили погляди, бо така пристрасть їх приголомшила. Вони казали, що саме за подібних обставин у Морокосі[5] зчинявся розбрат і наставала руїна. А коли в країні поступово ширилося невдоволення і в пам’яті спливав випадок з Ян Ґуйфей,[6] наложниця багаторазово зазнавала кривди від своїх суперниць, але завдяки особливій доброті Імператора й далі приходила на службу у палац.

      Її батька Дайнаґона, старшого радника міністра, вже не було на цьому світі, однак мати, його головна дружина, господиня північних покоїв, особа благородного походження і старожитніх чеснот, з усіх сил старалася, щоб на будь-яких урочистостях у палаці її дочка не поступалася суперницям, що мали заможних, впливових батьків, але та, позбавлена надійної опори, все ж іноді почувалася безпорадною і самотньою.

      Напевне, зв’язок наложниці з Імператором у попередньому житті був навдивовижу міцним, бо вона народила сина небаченої краси, справжню перлину. Імператор чекав з нетерпінням – коли ж нарешті? – зустрічі із сином, а коли того привезли до палацу, був вражений його рідкісною вродою.

      Першого сина Його Величності сина народила дочка Правого міністра, тож люди не сумнівалися, що свого часу той стане принцом-спадкоємцем. Та оскільки з новонародженим його не можна було й порівнювати, то Імператор, як і дотепер, ставився до старшого сина доброзичливо, а от молодшого сприймав як свій найдорожчий скарб.

      Від самого початку наложниця посідала досить високе становище в палаці й не мала б постійно прислужувати Імператору, але той намагався бути завжди з нею – першою викликав до себе на звичні музичні розваги або інші мистецькі урочистості, а інколи нізащо не відпускав її від себе й після ночі, проведеної разом у своєму покої, і тим самим, природно, виставляв її в ролі особи низького звання. Та коли вона народила сина, його ставлення до неї настільки різко змінилося, що мати першого сина, дочка Правого міністра, засумнівалася: а чи не станеться так, що не її сина призначать принцом-спадкоємцем? Докори цієї дружини, ньоґо Кокіден,[7] сильно непокоїли Імператора, бо він не був байдужим до матері своїх дочок,