Таємнича пригода в Стайлзі. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
ліжком. Проте, коли ми ввійшли, її кінцівки розслабилися, і жінка відкинулася на подушки.
Джон перетнув кімнату й запалив газову лампу. Потім, обернувшись до Енні, однієї з покоївок, попросив її піти до їдальні та принести бренді. Після цього підійшов до своєї матері, у той час як я відмикав двері в коридор.
Я повернувся до Лоуренса, щоб сказати, що краще піду, якщо моя допомога не потрібна, та слова завмерли на губах. Мені ще ніколи не доводилося бачити такий переляканий вираз обличчя. Він був блідий, наче крейда. Зі свічки, яку чоловік тримав тремтячими руками, на килим капав віск. Очі, сповнені жахом чи якоюсь схожою емоцією, непорушно дивилися в точку поверх моєї голови на дальній стіні. Наче він побачив щось, що змусило його закам’яніти. Інстинктивно я прослідкував його погляд, та нічого незвичайного не побачив. Мерехтіння попелу в каміні, акуратно виставлені в ряд прикраси на поличці над ним – нічого загрозливого.
Сила нападів місіс Інґлторп, здається, згасала. І вона почала говорити уривками.
– Уже краще… так раптово… необдумано вчинила… замкнувшись.
На ліжко впала тінь, підвівши погляд, я побачив Мері Кавендіш, що стояла у дверях, обійнявши рукою Синтію. Здавалося, вона підтримувала дівчину, яка мала розгублений вигляд і була сама на себе не схожа. Її обличчя було дуже рум’яне, і вона невпинно позіхала.
– Бідна Синтія дуже налякалася, – тихо мовила місіс Кавендіш.
Сама вона – я помітив – була одягнена у свій білий робочий одяг. Напевно, уже було пізніше, ніж я гадав. Я побачив слабкий промінчик денного світла, що пробивався крізь штори на вікні, і годинник на полиці над каміном указував, що вже майже п’ята.
Мене раптом наполохав придушений крик, що линув від ліжка. Бідолашну жінку скував новий напад болю. Конвульсії були настільки сильні, що здавалися нестерпними. Усі розгубилися. Ми скупчилися навколо неї, не спроможні допомогти чи полегшити страждання. Від останньої конвульсії місіс Інґлторп відірвалася від ліжка, опираючись на голову й на п’яти, неймовірно вигнувши тіло дугою. Мері та Джон безуспішно намагалися дати їй ще бренді. Минули миті. І знову – тіло дивно вигнулося дугою.
У цей момент доктор Бауерстайн увійшов до кімнати, авторитетно всіх розштовхуючи. На секунду він завмер на місці, дивлячись на постать у ліжку, але в ту ж мить місіс Інґлторп придушено закричала, спрямувавши погляд на доктора:
– Альфред… Альфред… – і непорушно впала на подушки.
Поспіхом доктор підійшов до ліжка, схопив її за руки та енергійно почав ними рухати, виконуючи штучне дихання, наскільки мені відомо. Він віддав кілька коротких і різких наказів прислузі. Авторитарним помахом руки відіслав нас усіх до дверей. Ми дивилися на нього із захопленням, хоча в душі всі вже знали, що було занадто пізно і щось удіяти вже неможливо. З виразу його обличчя я розумів, що й у нього самого було мало надії.
Зрештою він полишив свої спроби, сумно хитаючи головою. І в цю мить ми почули кроки ззовні та доктор Вілкінз, особистий лікар місіс Інґлторп, огрядний метушливий невеличкий чоловік,