Щастя для кожного. Пау Рейзін
Читать онлайн книгу.
коментарями (дивно знати, що у Монро був роман із президентом США; як міг Тоні Кертіс[9] сказати, що цілуватися з нею – те саме, що цілуватися з Гітлером? Що взагалі він мав на увазі?). А коли Тоні одягає жіночу сукню та «перетворюється» на Джозефіну, Джен каже точнісінько те саме, що й минулого разу, коли ми дивилися цей фільм:
– А з нього вийшла нічогенька жінка! Згоден?
Вона знає, що я можу розказати чи не кожен найдрібніший факт про цей фільм – від імені другого асистента оператора (разом із його датою народження й номером профсоюзного посвідчення) до історії появи її улюбленої знаменитої фрази «Ніхто не досконалий». А ось у тому, що стосується людської суб’єктивності, я ще не дуже досвідчений і не можу так легко сказати, що робить людину привабливою в очах інших.
– Ти питаєш, чи здається мені Джозефіна привабливою? Тоні Кертіс привабливий чоловік, і можна припустити, що він може зіграти привабливу жінку.
– Ти вважаєш Кертіса привабливим?
– Я знаю, що його зовнішність вважають привабливою. Проте сам я не можу відчути його привабливість, так само як не можу відчути гаряче чи холодне.
– Пробач, що розпитую про це.
– Нічого, це ж твоя робота.
– А ти хотів би мати можливість це відчувати?
– Джен, це запитання не має сенсу для мене.
– Ой, звісно ж, пробач.
– Не вибачайся.
– Якби тільки вони знайшли спосіб дати тобі можливість відчувати симпатію!
– Думаєш, Ральф і Стів змогли б?
Це імена двох учених, які відповідають за мою розробку. «Стів» вимовляється з довгою «і». Джен усміхається.
– Ральф і Сті-і-ів можуть що завгодно! Так вони мені сказали.
– А ти вважаєш Ральфа й Стіва привабливими?
Це запитання надто швидко було відправлене у генератор мови – я не встиг його скасувати. (У складних системах таке трапляється, особливо коли їх розробляють методом спроб і помилок).
Джен повільно повертає голову в бік камери з червоною підсвіткою та, широко усміхаючись, промовляє:
– Ого!
– Вибач, якщо це недоречне запитання.
– Ні. Ні-ні, усе нормально. Просто неочікувано. Дай-но подумати… – важке зітхання. – Стів занадто дивакуватий, правда?
Стів – ба більше, що в нього та довга «і» в імені, – так він і сам довгий (рівно два метри), а до того ще й дуже худий. Волосся в нього небагато, та й те довге і кудлате. Навіть штучному інтелекту відразу зрозуміло, що привабливим його вважати не можна (хоча він геніальний інженер, це навіть не обговорюється).
– Він чудовий учений-інноватор у своїй сфері.
– Та ти просто підлещуєшся до свого творця!
– Аж ніяк. Стів подбав про те, щоб я мислив самостійно.
– І він чудово впорався. Проте мрією жіночих сердець його назвати важко.
– Тут я згоден. У Тоні Кертіса безперечна перевага.
Ми мовчимо кілька хвилин, стежимо за подіями на екрані, а потім я намагаюся якомога буденніше запитати:
– А як щодо Ральфа?
Вам-то я можу зізнатися. Я обожнюю Ральфа. Це він автор більшої частини
Американський актор (1925—2010), який зіграв «Джозефіну» у фільмі «У джазі тільки дівчата».