Собака Баскервілів. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
Якщо не помиляюся, а мабуть, все було так, як я припускаю, то тікати не додому, а від оселі міг тільки знавіснілий чоловік. Циган засвідчив на слідстві, що сер Чарльз волав про допомогу, але втікав він у тому напрямку, де найменше можна було на неї сподіватися. Потім ще одна загадка: кого він чекав того вечора і чому побачення мало відбутися в тисовій алеї, а не в будинку?
– Гадаєте, що він на когось чекав?
– Самі погляньте: хворий літній чоловік вирушає ввечері на прогулянку – нічого дивного в цьому немає. Але ж того дня було вогко та холодно. Навіщо ж йому знадобилося без причини стояти біля хвіртки п’ять, а то й десять хвилин, як стверджує доктор Мортімер, котрий звернув увагу на сигарний попіл? Між іншим, як це не дивно, але йому не можна відмовити в спостережливості.
– Сер Чарльз так гуляв щовечора.
– І щовечора зупинявся біля хвіртки? Навряд чи. Навпаки, є інформація, що сер Чарльз намагався триматися подалі від боліт. А тієї ночі він когось чекав там. І це було напередодні його передбачуваного від’їзду в Лондон. Розумієте, Ватсоне, як усе складається – ланка до ланки! А тепер будьте люб’язні дати мені скрипку, і ми відкладемо всі турботи про цю справу в надії на те, що завтрашній візит доктора Мортімера та сера Генрі Баскервіля дасть нам нову поживу для роздумів.
Розділ IV
Сер Генрі Баскервіль
Ми поснідали рано, і Голмс, одягнений у халат, приготувався приймати відвідувачів. Наші клієнти не спізнилися ні на секунду – як тільки годинник пробив десяту, доктор Мортімер увійшов до кабінету в супроводі молодого баронета. Останньому було років із тридцять. Невеликого зросту, кремезний, міцний, він справляв враження дуже жвавого, здорового чоловіка. Вираз його обличчя здався мені впертим; карі очі сміливо зиркали на нас з-під густих чорних брів. Брунатний костюм спортивного крою та смаглява обвітрена шкіра свідчили про те, що цей чоловік не засиджується вдома і не цурається фізичної праці, та водночас спокійна, впевнена постава видавала в ньому справжнього джентльмена.
– Сер Генрі Баскервіль, – репрезентував супутника доктор Мортімер.
– Так, це я, – підтвердив баронет. – І найцікавіше те, пане Голмс, що якщо б мій приятель не запропонував мені відвідати вас, я прийшов би до вас із власної волі. Ви, кажуть, вмієте розгадувати різні ребуси, а я якраз сьогодні вранці зіткнувся з одним, який мені не розкусити.
– Сідайте, сер Генрі. Якщо я правильно вас зрозумів, то після приїзду до Лондона з вами сталося щось не зовсім звичайне?
– Я не надаю цьому особливого значення, пане Голмс. Мабуть, наді мною хтось пожартував. Але сьогодні вранці я отримав ось цей лист, якщо тільки він заслуговує такої уваги.
Гість поклав на стіл конверт, і ми стали розглядати його. Конверт виявився звичайнісіньким, із сірого паперу. Адреса – «Готель «Нортумберленд», серу Генрі Баскервілю» – була написана великими друкованими літерами; на поштовому штемпелі стояли: «Черінґ-крос» і час відправлення – вечір попереднього дня.
– Хтось знав, що ви зупинитеся в готелі «Нортумберленд»? – поцікавився