Потоп. Том I. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
розповідав. Одного вечора сиділи собі, як зазвичай після вечері, перед каміном, з якого жваві вогники відсвітлювали на всю темну кімнату. Присутні почали жартома сперечатися. Дівчата хотіли оповідок, а пан Володийовський просив Терку, щоб йому щось заспівала під лютню.
– Самі співайте! – пхикнула панночка, відштовхуючи інструмент, який їй пан Володийовський подавав. – Я маю роботу. Бували по світах, то мали б різних пісень навчитися.
– Звісно, я навчився. Але сьогодні нехай уже так буде: я заспіваю першим, а ви після мене. Робота не втече. Якби якась білоголова24 попросила, то не стала б їй опиратися, а до чоловіків ви завжди вперта.
– Так і треба.
– То й я на таке заслуговую?
– Та де там! Співайте вже, паночку.
Пан Володийовський забренькав на лютні, зробив кумедне обличчя і заспівав фальшивим голосом:
Я приїхав в таке місце охоче,
Де мене жодна панна не хоче.
– О, це несправедливо! – зупинила молодика Марися, зашарівшись, як малина.
– Це жовнірська пісня, – пояснив пан Володийовський, – яку ми співали на зимових квартирах, прагнучи, щоб яка добра душа над нами зглянулася.
– Я б першою зглянулася…
– Дякую, панно. Якщо так, то не маю більше про що співати і лютню в гідніші руки віддаю.
Терка цього разу інструменту не відштовхнула, бо її зворушила пісня пана Володийовськогo, в якій було набагато більше хитрощів, ніж правди. Тож вдарила разом по струнах і, склавши губи «бантиком», заспівала:
Не ходи до лісу по гілляці,
Не вір хлопцеві, як собаці!
Бо кожен хлопець отруту має,
Скажи йому, стій, якщо покохає.
Пан Володийовський так розвеселився, що аж у боки взявся радісно і залементував:
– То всі хлопці зрадники? А військові, моя добродійко? Панна Терка сильніше стулила вуста і заспівала з подвійною енергією:
Часом гірші за собаку, і ще гірші за собаку!
– Не зважайте, пане, на Терку, вона завжди така! – сказала Марися.
– Як же мені не зважати? – здивувався пан Володийовський. – Якщо всьому військовому стану так дошкульно дорікають, я від сорому не знаю, куди очі сховати.
– Самі хочете, щоб я співала, а потім мене на глум берете, – надулася Терка.
– Я критикую не спів, а лише захищаю репутацію військових, – відказав на те лицар. – Щодо співу, мушу визнати, що навіть у Варшаві такого відбірного голосочку не чув. Вас би ще в плудерки25 одягти, то могли б навіть у Святого Яна співати, котрого катедральний костел і королівство дуже шанують.
– А навіщо її в плудерки одягати? – не збагнула наймолодша Зоня, котру зацікавила згадка про Варшаву та королівство.
– Бо там у хорі білоголові не співають, а лише чоловіки та молоді хлопці: одні товстими голосами, як жоден тур не зареве; інші тонко, що і на скрипках тоншого не добудеш. Я чув їх багато разів,
В описувані часи польки переважно були білявками.