Потоп. Том I. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
демонструють. Приміщення для нього таке велике, як цілий костел, повністю у масивних колонах. По один бік сидять ті, хто хоче дивитися, а по інший – майстерно зроблені декорації. Одні підіймаються і опускаються; інші на шурупах в різні боки обертаються. Часом показують темряву з хмарами, а потім приємне світло. Нагорі небо з сонцем або з зорями, а внизу можна побачити часом жахливе пекло…
– Ісусе! – зойкнули пацунельки.
– …З чортяками. Часом море безкрайнє, на ньому кораблі та сирени. Одні особи спускаються з неба, інші виходять з-під землі.
– Я би пекла бачити не хотіла! – вигукнула Зоня. – Дивно, що люди від такого жахливого видовища не втікають.
– Не тільки не втікають, а й плескають від захоплення, – продовжував пан Володийовський, – бо це все імітація, не справжнє, й якщо перехрестити, не зникне. Немає в цьому жодного злого духа, лише людська фантазія. Навіть єпископи туди з почтом ходять, і різні сановники, котрі потім разом із королем перед сном до бенкету сідають.
– А вранці й удень що вони роблять?
– Це залежить від настрою. Вранці встають і ванну приймають. Є там така кімната, в якій немає підлоги, а лише олов’яна ніша, як срібло виблискує, а в ній вода налита.
– Вода в кімнаті. Ви таке чули?
– Так і є. Вода прибуває або витікає, як заманеться. Може вона бути теплою або зовсім холодною, бо там є труби з краниками, з яких така і така ллється. Покрутите краником, аж із нього тече, що і плавати можна в кімнаті, як в озері. Жоден король не має такого замку, як наш милостивий володар, це відома річ, і закордонні депутати те саме розповідають. Жоден також над таким чесним народом не панує, бо хоч є різні ввічливі нації у світі, лише нашу Господь Бог особливим милосердям своїм обрадував.
– Щасливий наш король! – зітхнула Терка.
– Звісно, що був би він щасливий, якби не громадянські справи, якби не війни невдалі, які Річ Посполиту руйнують за гріхи та незгоди наші. Все це на плечах королівських, а йому ще й у провину на наших сеймах це ставлять. А чи він винен, що його слухати не хочуть?.. Важкі часи настали в нашій вітчизні, таких важких ще не бувало. Найтихіший ворог уже нами легковажить, нами, що з турецьким султаном донедавна успішно воювали. Так от Бог за гонор карає. Дяка Йому, що моя рука добре гоїться під вашим наглядом… Бо час, великий час, за милу вітчизну згадати і в поле рушати. Гріх у такі часи байдикувати.
– Тільки про виїзд навіть не згадуйте.
– Не може бути інакше. Добре мені тут у вас, але наскільки мені краще, настільки гірше. Нехай там мудрагелі на сеймах сперечаються, а жовнір сумує за полем. Скільки життя, стільки й служби. Після смерті – Бог, котрий у серця зазирає, найкраще таких винагородить, не заради слави, а задля користі для вітчизни служать. Та, мабуть, усе менше таких і тому найшла на нас чорна година.
Очі Maрисі зволожилися, аж наприкінці сльозами вибухнули і полили рум’яні щічки.
– Ви поїдете і нас забудете, а ми тут уже хіба всі засохнемо. Хто ж нас тут боронитиме від нападників?
– Я