Потоп. Том II. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
де мені заплатять?
– У головній ставці.
– А де головна ставка?
– У Варшаві, – відрубав офіцер, посміхаючись злостиво.
– Ми лише за готівку торгуємо. Як же це так? Що це таке?.. – застогнав старий Кемлич. – Сили небесні!
Але пан Кміциц обернувся до нього, зиркнув загрозливо і сказав:
– Для мене слово пана коменданта те саме, що й готівка, а до Варшави охоче поїдемо, бо там у вірменів годящий товар одержати можна, за який у Пруссії добре заплатять.
Потім, коли офіцер пішов, зауважив пан Анджей на втіху пану Кемличу:
– Цить, шельмо. Ці квитанції – найкращі охоронні грамоти, бо навіть до Кракова заїдемо з ними, зі скаргами, що нам платити не хочуть. Легше з каміння сир вичавити, ніж гроші зі шведів. Але це нам на руку. Плюгавець думає, що вивів нас у поле, а тим часом навіть не знає, яку послугу нам надав. Вам я сам за коней заплачу, щоб ви збитків не зазнали.
Старий зітхнув і вже лише за звичкою не припиняв нарікати якийсь час:
– Обдерли, знищили, до злиднів привели!
Але пан Анджей дуже зрадів, побачивши відкритий шлях перед собою, бо вже наперед передбачав, що й у Варшаві йому не заплатять, і ймовірно ніде. Тому буде мати можливість їхати щораз далі, ніби шукаючи відшкодування кривди, хоч би й до шведського короля, котрий під Краковом перебував, зайнятий облогою давньої столиці.
Тим часом вирішив пан Анджей залишитися на ніч у Пшасниші, дати коням відпочити і, не змінюючи свого прибраного прізвища, покинути нарешті чужу личину пахолка. Зауважив бо, що убогого конюха зневажають усі і швидше хтось нападе, менше відповідальності за покривдження ницого відчуваючи. Важче йому також було в цій личині і до заможнішої шляхти доступитися, то й важче втямити, що хто думав.
Тому одягнув шати, відповідні для свого походження, і пішов у шинок із усією братією побалакати. Але не втішило його те, що почув. По заїздах і корчмах шляхта пила за здоров’я шведського короля і за щастя протектора цокалася келихами зі шведською старшиною, реготала з насмішок, які офіцери дозволяли собі щодо короля Янa-Казимирa та пана Чарнецькогo.
Так страх за власну шкуру і майно опустив людей, що вони загравали зі загарбниками, охоче підтримуючи їхній хороший настрій. Проте і така підлість мала свої межі. Шляхта дозволяла насміхатися зі себе, з короля, з гетьманів, з пана Чарнецькогo, але не з релігії, і коли якийсь шведський капітан оголосив, що лютеранська віра така ж добра, як і католицька, молодий пан Ґрабковський, сидячи збоку, не зміг знести блюзнірства, і вперіщив промовцю в скроню обушком, відтак, скориставшись сум’яттям, вислизнув із шинку та зник у натовпі.
Узялися його шукати, але прийшли звістки, які повернули увагу в інший бік. Кур’єри прибули з депешами, що Краків здався, пан Чарнецький у полоні й остання завада шведському пануванню впала.
Шляхта першої миті заніміла, але шведи стали веселитися та вітати один одного. У костелі Святого Духа, в костелі бернардинів і в нещодавно спорудженому за наказом пані Мостовської монастирі