Міфи та легенди українців. Отсутствует
Читать онлайн книгу.
Господи! – подумав бідний брат. – Як би мені впіймати її та дізнатись, де моя Доля?»
Підкликав він до себе братову Долю та й схопив її.
– Доле мого брата! Скажи мені, де ж моя Доля?
– Е! Та ти хіба впіймаєш свою Долю? Твоя Доля – бути купцем.
– То скажи, як знайти мені свою Долю?
– А ось як, – каже. – Вставай зараз, іди хутчіше додому та поквапся, не гаючись, до міста, аби ще до ранку ти був там. І стрінуться тобі три «панночки» – дві в однаковісіньких сукнях, а третя – в іншій. Коли вони йтимуть, попереду їх гратиме музика, а вони танцюватимуть; і ось та, третя, і є твоя Доля. Ти стань позаду цієї «панночки» та вдар її так, щоб вона впала на землю.
Приходить бідний каліка до міста. І справді – все так і є, як казала йому братова Доля.
– Господи милостивий! Я й тепер нещасний, а що ж зі мною буде, як я вдарю таку пані? Доведеться жити в дядьковій хаті (у в’язниці)!.. Ех, нехай буде, що буде! – сказав він та й двигнув що було сили панночку по вуху! Вона впала, озирнулась і каже:
– Е! Знайшов-таки ти мене тут! Ти думав, я нивою ходитиму та колосся збиратиму? Ні, я купцюю!
Взяла вона тоді його й повела до себе. А в неї було дві величезні крамниці з товарами. Вона його гарно вбрала, тому що він був геть обшарпаний; наділа на нього нові чоботи і весь одяг, а тоді заходилася навчати його:
– Тепер у нас у місті продають з публічного торгу в одного купця два будинки. Поснідаємо зараз та й підемо туди, бо треба поспішати на аукціон. Тільки дивись – виступлять два купці та й почнуть торгувати, а ти виступиш третім. Питатимуть: «Хто що дає за ці два будинки?» Ти не озивайся, мовчи – нехай ті купці свою ціну складають. Один дає дві тисячі, другий – чотири, а як вигукнуть утретє: «Хто більше?» – то ти тоді вже тільки набавляй.
Поїхали на аукціон, і він купив ті два будинки. Прожив у місті років зо три, а може, й чотири, і було вже зовсім забув про жінку й дітей. Та от якось згадав і звелів кучерові, щоб той запріг коней; сів, поїхав у своє село й зупинився біля своєї халупки.
– Піди, – каже кучерові, – спитай, чи не пустять нас переночувати?
А слід сказати, що коли він їхав з міста, то набрав з собою всіляких напоїв та наїдків, бо добре знав, що жінка не ївши сидить вдома. Набрав і одежі дітям. Кучер, коли послав його господар, підбіг до халупки й питає:
– А що – господар удома?
– Не те, що не вдома, а хтозна, чи й живий на світі: вже чотири роки, як його вбили чи зарізали.
– А чи не впустиш ти нас, господине, переночувати?
– Чого ж не впустити? Ночуйте!..
Купець потім і питає, чи нема в неї чого повечеряти.
– І-і! – відповіла хазяйка. – Сама сиджу не ївши й діти мої голодні!
Скільки купець не розмовляв з нею, а вона так і не впізнала його. Послав купець кучера ставити самовар, той ставив – не ставив, а самовар уже кипить. Посадив купець кучера за стіл, посадив і хазяйку з дітьми, – а вже скільки він цукру того понакладав у чашки, то і – Господи! Випили вони чай. Хазяйка вже так дякує купцеві, так дякує:
– Хоч