Сплячі красуні. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
З детальнішою інформацією для вас Мікейла Морган.
– Мікі! – скрикнула Магда, підносячи тост до телевізора
(і виплеснувши трохи питва собі на рукав кардигана.) Цього ранку в голосі Магди вчувалася хіба дрібка чеського акценту, але коли о п’ятій вечора додому повернеться Антон, вона балакатиме так, ніби лише щойно зійшла з корабля, а не прожила в Три-Окружжі майже сорок років.
– Манюню, Мікі Котс! Було, я ганялася за тобою голозадою по всій вітальні твоєї матері, і ми обоє реготали так, що нам аж кишки рвалися! Я міняла тобі захезані підгузки, ти, мала штукарко, а лишень поглянути на тебе тепер!
Мікейла Морган, в дівоцтві Котс, у блузі-безрукавці й одній зі своїх фірмових коротких спідниць стояла перед якимсь обширним комплексом споруд, пофарбованих у червоний коморний колір52. Магда вважала, що Мікі вельми добре потрафляють ці її короткі спіднички. Навіть найбільших шишок-політиків, бува, гіпнотизують зблиски верхівки стегон, і в такому стані іноді й якась правда вискакує з їхніх брехливих ротів. Не завжди, зважаймо, але вряди-годи так. А от щодо нового носа Мікейли Магда мала суперечливі почуття. Вона сумувала за тою задерикуватою кирпою, яку її дівчинка мала дитинчам, і, в певному сенсі, з цим новим витонченим носом Мікейла зовсім не була схожою на її Мікі. Але з іншого боку, гледілася вона розкішно. Від неї очей неможливо було відірвати.
– Зараз я перебуваю в Джорджтауні, у госпісі «Люблячі руки», де сьогодні на світанку було зафіксовано перші випадки того, що дехто називає австралійським паморочливим грипом. Тут утримується майжа сотня пацієнтів, переважно геріатричних, і понад половина з них – жінки. Адміністрація відмовилася підтверджувати чи заперечувати спалах цієї недуги, але я лише кілька хвилин тому побалакала з одним із санітарів, і те, що той, хоча й коротко, розповів, уже тривожить. Говорив він на умовах анонімності. Ось, послухайте:
– Що тут відбувається? – запитала Мікейла. – Ви можете нас поінформувати?
– Більшість жінок сплять і не прокидаються, – сказав голосом якогось космічного прибульця санітар. – Точно, як це сталося на Гаваях.
– Ну, а чоловіки?..
– Чоловіки – красунчики. Піднялися і вже снідають.
– На Гаваях були певні повідомлення про якісь… нарости на обличчях сплячих жінок. Чи є таке тут?
– Я… не думаю, що можу про це говорити.
– Будь ласка, – замерехтіла віями Мікейла. – Люди хвилюються.
– Ось воно! – крекнула Магда, салютуючи телевізору своїм пійлом і знову плеснувши трохи собі на кардиган. – Вмикай сексі. Щойно їм замріється «сколотити олійку», ти можеш будь-що з них витягти!
– Нарости не в пухлинному сенсі, – промовив голос космічного прибульця. – Це більше схоже на те, ніби їх обліплено ватою. Тепер я вже мушу йти.
– Іще тільки одне запитання…
– Я мушу йти. Але… воно продовжує наростати. Ця ватяна парость. Її… ніби більшає.
Картинка на екрані повернулася до
Перші американські колоністи фарбували свої дерев’яні комори саморобною захисною фарбою рудих відтінків, яку виготовляли з іржі, збираного молока та лляної олії, відтоді червоний колір став традиційним для комор на американських фермах.