Сплячі красуні. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
кілька секунд стояла, обтрушуючи зад своїх жовтих у квіточках шортів і вдумливо витираючи з пучок крейду.
– Любонько, – погукав Френк, борючись із собою, щоб не закричати. Бо, поглянути лишень, вона ж просто тут, на заїзді, де якийсь п’яний мудак на дорогому авто запросто може її переїхати!
моєдитямоєдитямоєдитя
Нана зробила крок, зупинилася, знов роздивляючись на свої пальці, вочевидь, невдоволено.
– Нано! – так само скарлючено зігнутий над консоллю гукнув Френк. Він ляснув по пасажирському сидінню. Ляснув різко. – Нумо, сюди!
Голова дівчинки смикнулась угору, обличчя сполохане, немов її щойно розбудили зі сну сплеском долонь. Нана почовгала вперед, а коли наблизилася до відчинених дверей, Френк, ухопивши її за перед майки, підтягнув дочку впритул.
– Гей! Ти розтягуєш мені майку, – сказала Нана.
– Це не страшно, – відповів Френк. – Твоя майка зараз не має значення. От я тобі скажу, що має значення, тому слухай мене. Хто їздить тим зеленим мерседесом? З якого він будинку?
– Що? – здавлено перепитала Нана. – Про що ти говориш? Ти порвеш мені майку.
– Ти що, не чуєш мене? Забудь про цю майку нахер!
Ці слова вже вискочили, і він їх ненавидів, але й зрадів, побачивши як її очі скинулися від майки на нього. Нарешті він отримав її увагу. Нана заморгала, хапаючи повітря.
– Гаразд, тепер, коли твоя голова висунулася з хмар, спробуймо розібратися з цим удвох. Ти розказувала мені про якогось дядька, котрий на твоєму газетному маршруті їздить зеленим мерседесом. Як його ім’я? В якому будинку він живе?
– Імені його я не пам’ятаю. Вибач, тату, – Нана закусила нижню губу. – Але його дім – це той, що поряд з отим, де великий прапор. З парканом. На Браярі. На пагорбі.
– Гаразд, – відпустив Френк майку.
Нана не ворухнулась.
– Ти вже перестав злоститися?
– Любонько, я не злостився. – А коли вона нічого не сказала. – Гаразд, злостився. Трішки. Але не на тебе.
Вона на нього не дивилася, тільки терла собі ті чортові пучки об пучки. Він її любив, вона була найважливішим з усього, що він мав у житті, але інколи важко було повірити, що в її голові всі коліщатка крутяться як слід.
– Дякую, доню. – Трохи жару зійшло йому з обличчя, трохи поту випарувалося зі шкіри. – Дякую тобі, зіронько.
– Нічого, – мовила Нана. Вона на чверть кроку відступила, рип підошви кросівки по асфальту неймовірно гучно відбився Френкові у вухах.
Він випрямився на своєму сидінні.
– І ще одне. Зроби мені ласку, тримайся подалі від заїзду. Цього дня принаймні, поки я дещо не владнаю. Тут один чоловік їздить машиною, як скажений. Помалюй у хаті на папері, гаразд?
Вона кусала нижню губу.
– Гаразд, тату.
– Ти ж не збираєшся заплакати, ні?
– Ні, тату.
– От і добре. Така в мене дівчинка. Побачимося в наступний вікенд, гаразд?
Він відчув, як неймовірно в нього пересохли губи. Він запитав себе, що інше він мав зробити, і якийсь голос зсередини йому відповів: